Розмовляв д-р Юрій Трачук ■ КУЛЬТУРА ■ 2010-01-01
{mosimage}
До 90-річчя від дня народження народного поета, прозаїка та митця-маляра Степана СИДОРУКА
Скажіть, будь ласка, коли Ви почали писати вірші?
-Ще за шкільних літ. Я виходив зі школи, з сьомого класу, і тоді написав першого свого вірша. Потім другого написав – про батька і судового виконавця. Судовий виконавець прийшов за податком і батько не знав, як його умовити, щоб він його не забирав. Я тоді гострого вірша до батька написав. А вже потім писав вірші, у котрих я то природу змальовував, то своє село, то життя тутешніх громадян. Потім почали мої вірші друкувати. Спершу в Холмі, потім у Люблині, навіть бібліотеки замовляли мої твори. Наукові установи з Кракова та Варшави потребували таких опрацювань, таких віршів, і я надсилав їм з великою подякою.
Ви народилися в Ставках на Володавщині. Чи могли б розповісти про своє село?
-Наше село лежить над Бугом, на такому високому схилі по давнішньому Бузі. Ми мали труднощі з господарством, бо хати мусили стояти трохи вище, тому що луг над Бугом завжди навесні заливала вода. Отож ми мали розмаїті проблеми. Село було бідне, проте згідне. Були збори, на яких обговорювалися сільські справи. Часом сварилися – і то гостро сварилися. Але якось до ладу доходили і все добре йшло. Мій батько був ковалем у селі, мав свою кузню. Потім прийшла ліквідація черезсмужжя і треба було перебиратися на селище, визначене геометром, і з того часу, а то було, здається, 1926 р., я вже мешкаю на селищі в Ставках.
Першу Вашу поетичну збірку “Над Бугом” подарував мені 1983 р. професор Михайло Лесів, який написав до неї вступ. Чесно кажучи, я був нею захоплений. Вражала її народна мова, яка нагадувала мені мову мого рідного села – Бистрого на Північному Підляшші. Розкажіть, будь-ласка, про історію цієї збірки.
-Тутешні поети Люблинщини громадилися свого часу при єпископській курії і я там зустрів Михайла Лесева. Ми, коли були на зборах, розходилися до своїх учителів. Моїм таким провідником був проф. М. Лесів. І ми вже тоді переходили на українську мову. Так ми познайомилися, і так виникла згодом моя перша поетична збірка “Над Бугом”. Потім ще декілька разів запрошували мене до Люблина. Я пізніше прочитав одну з книжок проф. М. Лесева.
Що Ви видали пізніше? Крім поезії, Ви писали також прозу.
-То було писане не відразу. Спершу я надсилав свої повісті до “Провулка”. Як пізніше виявилося, це було дуже своєчасно. І від того часу я почав писати повісті як українською, так і польською мовою.
Друга Ваша поетична збірка – це “Журавлі стелять гнізда над Бугом”. Вона не всім відома. Чи могли б Ви більше розповісти про її зміст?
-Це були вірші, поезія про тутешні села, народ, про тутешніх людей, віросповідання. Я писав з таким наміром, що це потрапить до наших читачів. Надрукувати її допоміг Іван Ігнатюк. Крім того, я ще свої вірші відсилав до пана Карабовича, який є редактором “Українського літературного провулка” і він заміщував мої вірші в цьому виданні. А навіть приїздив до мене, оглядав мої картини, бо я ще займаюся й малярством. Брав давнішній сільський одяг до свого музею. Так ми познайомилися з паном Карабовичем. […] паном Карабовичем.
Ви почали писати свої вірші польською мовою. У певному моменті звернулися до рідної мови. Що мало на це безпосередній вплив?
-Повернутися до своєї рідної мови допомогла мені любов, котра вже відійшла, а люди почали говорити польською мовою. Ми до цього часу говорили вдома по-своєму, українською мовою – і розумілися. Навіть сини, котрі зі своїми товаришами перестали говорити українською, тепер повертаються до неї, а один з них конче хоче писати і пише українською мовою.
Ви, поряд з Остапом Лапським, є найстаршим українським письменником у Польщі. Ваша поезія і проза тісно пов’язана з рідною землею, Підляшшям. У ній багато патріотичних мотивів. Ви завжди жили у своєму рідному селі. Ви відзначили своє 90-річчя. Що Ви хотіли б сказати нашим молодим поетам?
-Щоб однак трималися давнішньої традиції, щоб мали зі своїм народом якийсь зв’язок, щоб зберігали українську мову, народні пісні, які співали наші батьки. А тепер ці пісні дуже подобаються людям. Проте молоде покоління вже скоріше співає польською мовою, так, як у телебаченні.
З нагоди Вашого славетного ювілею бажаємо Вам надалі незгасаючого творчого натхнення та міцного здоров’я. На многая та благая літа! Дуже приємно було зустрітися з Вами безпосередньо у Вашому рідному селі, у Вашій рідній хаті. Познайомитися не тільки з Вами, але і з Вашою дружиною Марією. Сподіваюсь, що ми ще зустрінемося з нагоди Вашого сторіччя. На все добре!
-Я дякую за всі побажання, котрими ви мене так щедро привітали. І хотів би, щоб наші зв’язки трималися якнайдовше. Я хотів би теж, щоб моє малювання, котрим я захоплююся, також оглянув і оцінив якийсь знавець, бо я вперто малюю. Скільки я знаю українських пісень, щоб ці пісні залишилися молодим, щоб вони не пропали! Бо насправді, це мелодійні твори і добре, щоб вони збереглися для молодого покоління. Сердечно дякую вам обом: Іванові Ігнатюкові й Вам.
Щиро дякуємо за це інтерв’ю.
“Наше слово” №1, 3 січня 2010 року {moscomment}
