Юрій Шамков ■ УКРАЇНА ■ №40, 2014-10-05
Починаючи з 1991 р., коли Україна отримала незалежність, Кримський півострів можна було вважати прикладом толерантного співіснування багатьох національностей і народів. Як стали повертатися кримські татари на свою історичну батьківщину на початку 90-х років, національний ландшафт Криму набував змін, а 2014 р. вже мав свою дуже своєрідну мультикультурну особливість.
Деякі громадські рухи, наприклад, «Русское единство» або «Родина», вважалися марґінальними ініціативами і не мали особливої вагомості серед жителів Автономної Республіки Криму. Дані рухи підтримувало не більше як 1,5–3% населення. Проте саме вони протягом останніх років розігрівали антиросійські настрої в Криму (!). Багато хто з них, ратуючи за права російськомовного населення, отримував місце при владі і різні преференції в бізнесі, але своїх обіцянок ці люди не виконували. Більше того, представників «Русского міра» кілька разів помічали у скандалах, пов’язаних з використанням російських ґрантових коштів, які виділяв уряд Москви на різні проросійські проекти в Криму. Тому можна зробити висновок, що антиросійські настрої (до початку аґресії РФ) були спрямовані не стільки проти самої Росії, скільки проти її корумпованих і злодійкуватих кримських представників.
Загалом можна стверджувати, що в кримському суспільстві до початку 2014 р. жодні реальні, аґресивні громадські рухи не існували. ситуація кардинально змінилася, як Росія анексувала Кримський півострів. Після приєднання АР Крим до РФ і тотального блокування самого існування громадянського суспільства в Криму – за допомогою різних дій аґресивного характеру – цивільний сектор там практично перестав існувати.
Першими тиск з боку РФ на собі відчули незалежні журналісти, громадські лідери проукраїнського і проєвропейського вибору, викладачі ВНЗ, тобто інтелектуальна складова кримського суспільства. Велика частина цих людей, зокрема українські фахівці з вирішення конфліктів, була змушена покинути територію Криму.
Тепер економічна ситуація на Кримському півострові залишається досить тяжкою, а в деяких випадках – фатальною. Це, наприклад, стосується українських банків та незалежних ЗМІ – їх нема у Криму. Відчувається великий спад активності малого та середнього бізнесу; припинили своє існування більшість інститутів громадянського суспільства.
Підвищення соціальних стандартів життя, що постійно наголошує «нова влада», не є насправді реальністю в житті пересічних жителів АР Криму. Виявляється, що так зване покращення торкнулося не всіх кримчан, а лише деяких, наприклад, державних чиновників, поліціантів, військових… А задля того, щоб цей лад не збурював громадськості, піднято пенсійні виплати практично всім у два рази … Дарма що ціни на харчі збільшилися теж у кілька разів.
Дефіцит продукції, на жаль, не є рідкістю в Криму. Повертаються забуті часи «совка» – черги, малий асортимент продукції, сумнівна якість.
На даний час уже можна стверджувати про прояви і навіть формування антиросійського руху в Криму. Це, в першу чергу, представники кримськотатарського народу (офіційний орган Меджліс), які активно не сприймали і не сприймають анексії Криму; по-друге, це по-проєвропейському налаштована інтелектуальна кримська еліта (журналісти, громадські діячі, викладачі вишів, молодь, студенти й інші), представники якої переважно покинули територію АР Криму, однак залишаються в робочих контактах між собою та українськими державними і громадянськими об’єднаннями. Також слід зазначити, що у зв’язку з падінням економіки, зростанням цін на споживчі продукти і зривом курортного сезону, який є головним фактором доходу для багатьох жителів Криму, постійно зростає невдоволення навіть тих верств населення, які підтримали «приєднання» півострова до РФ.
Антиросійські настрої в Криму поступово набирають сили і навіть у деяких випадках набувають значного впливу на формування громадської думки як в Україні, так і за її межами. До найактивніших представників антиросійського руху в Криму належать кримські татари, які зберегли свою нелояльну до російської влади позицію, а також мешканці автономії, які відмовилися від російського громадянства, і навіть ті, хто змушений був отримати російське громадянство. Слід звернути особливу увагу на винятково невигідну для окупаційної влади категорію кримчан – це так звані «підпільники», особи, які ніяк зовні не проявляють своєї антиросійської позиції, але які багато чого втратили у зв’язку з анексією. Таких осіб не проконтролюєш так, як можна контролювати дві перші категорії кримчан. Поки що важко сказати точно, скільки їх, але вони в певний момент стануть великою «несподіванкою» для нової влади Криму.
На сьогодні публічна діяльність усіх «антиросійських» і проєвропейських сил і рухів, які представляли собою громадські та політичні об’єднання Криму, зупинені. Однак вони діють в інших реґіонах України. Керівники даних структур не виключають, що невдовзі можуть почати діяльність щодо повернення Криму до складу України. Важливо зауважити, що повернення Криму навряд чи стане можливим лише завдяки виключно цим активістам і рухам. Вони лише частка, хоч і значна, цього складного питання, оскільки цей процес безпосередньо контрольований і залежить від рішень вищих політичних кіл у владі України та Росії, а також ЄС і США. Нова «влада» Криму в таких питаннях не має самостійності. ■
Юрій Шамков, член Міжнародної федерації журналістів, голова Правління Сімферопольської міської громадської організації «Демократичні та громадські ініціативи»
Поділитися:
