Роман Кабачій ■ УКРАЇНА ■ №11, 2014-03-16
Як жителів Криму вихолощували від вільнодумства і толерантності
Кримський півострів, яким на півдні географічно й політично закінчується тепер Україна, протягом віків був з нею пов’язаний у ментальному і культурному плані. Крим населяли за останні 300 років кримські татари, українці, греки, вірмени, караїми, кримчаки, німці, чехи, росіяни. Причому доречно буде зазначити: якщо до приєднання Криму до Російської імперії 1783 р. нації та представники різних релігій тут більш-менш мирно співіснували, то з приходом росіян для деяких націй життя в цьому райському куточку або закінчилося, або перетворилося на своєрідне пекло. Вже під час війни за Крим виведено звідти грецьке населення (розселено компактно в околицях нинішнього Маріуполя в Приазов’ї). У середині ХІХ ст., після Кримської війни, почався масовий відтік кримських татар до Туреччини – їх виїхало біля 150 тис., після чого в Криму залишилося всього 102 тис. чоловік. Імперія мусила заселяти півострів колоністами. Власне тоді з’явилися німці і чехи.
Оскільки виїхало переважно степове кримсько-татарське населення (ногаї), то на їхнє місце почала посуватися українська колонізація. У Таврійській губернії, яка об’єднувала Крим і прилеглі повіти Лівобережжя Дніпра й південного Запоріжжя, 1897 р. українці складали 42%, росіяни – 28%, кримські татари – 13,6%, німці – 5,4%, євреї – 3,8%. Якщо ж взяти північний степовий Крим, там кількість росіян, українців, татар і німців була приблизно однаковою – на рівні 20% (у гірському Криму переважали татари). Зазначмо, що перепис проводився за мовною ознакою, тож саме така кількість українців говорила своєю мовою. Після розвалу імперії Крим потрапляє до складу Російської Федерації, та оскільки на той момент росіян суттєво не побільшало, то в переписі 1921 р. їхня чисельність подається сукупно з українцями – 51,5% від усього населення. Кримських татар залишається досить багато – 26%. За 20 років радянської влади 1939 р. з’явилася графа українці – 13,7%, при цьому кількість росіян фактично збільшилася і загалом у масі населення вони склали 49%, частка татар впала до 13%. Німців і євреїв разом було 10%.
Потім почалася війна і комуністи 1941 р. депортували місцевих німців до Середньої Азії. Далі було винищення нацистами євреїв та караїмів, страшний для кримськотатарського народу травень 1944-го, коли ввесь народ виселено до Узбекистану. Мультикультурний Крим перестав існувати – на кінець літа 1944 р. росіяни та українці становили 96% населення краю. Того ж року змінено більшість назв населених пунктів, котрі свідчили про колишніх мешканців краю – татар, німців, євреїв. З районних центрів татарську назву зберегло тільки містечко Джанкой, місцевий колорит остався також у назвах річок і гір. Переважним чином кримські топоніми стали (й до сьогодні за одиничними винятками залишаються) показово-радянськими – Кіровське, Іллічеве, Краснознам’янка, Красногвардійське, Первомайське, Совєтський, Леніно, Орджонікідзе…, або ж солодкаво-фруктовими: Золоте Поле, Вишенне, Уютне, Жемчужина, Абрикосівка, Урожайне, Красний Мак…
Оскільки до 1954 р. півострів і надалі перебував у складі Росії, то місцеві українці були тільки матеріалом для русифікації та робочими руками. Родину мого батька з Вінниччини завербували до праці в одному з колишніх татарських сіл біля Судака, його стара назва Таракташ (тат. «кам’яний гребінець»), коли вони приїхали 1948 р., мало назву Кам’янка, а тепер – Дачне. На його пам’яті – нищення мусульманського кладовища і вимощування ним доріг (достоту так само, як німці викладали дороги мацевами з єврейських цвинтарів). Татарам не те що не можна було повертатися у Крим, щоб тут жити, але навіть з’являтися в Криму. Кожного такого добропорядний кримчанин мав здати міліції, що й відбувалося, коли відчайдухи таки долали всілякі неможливі перепони, щоб краєм ока глянути на батьківську хату. Повсюдно підтримувалася думка, що татари – це «народ-зрадник» (причому заборонялося проживати в Криму людям, які мали судимість, через що кримське населення вважало себе «морально чистим»), тож коли корінна нація півострова отримала можливість повертатися, місцеві росіяни та зрусифіковані українці дивилися на них наче на злочинців, що прийшли на готове.
Антитатарські настрої посилила повна байдужість держави України в 1990-ті роки і пізніше, коли виникли так звані «казацкіє», себто проросійські козацькі організації. Їх постало кільканадцять, найодіозніша з них «Соболь», очолювана Віталієм Храповим, відома антитатарськими провокаціями. Храпов – єдина особа, яку спромоглися за таку діяльність депортувати з України. Але ці організації не були розформовані, вони проводили постійні табори з вишколу дорослих і дітей, фактично на території України велися дії, скеровані на посилення міжнаціональної напруженості й розпаду її території. Тепер, коли російські війська в Криму, значна частина російськомовного населення рада їхній присутності. Можливо, вона не прорахувала ще всі за і проти, але ж таки рада. І коли з Криму російські війська таки будуть виведені, Україні варто буде всерйоз переглянути там свою гуманітарну політику та політику безпеки. ■
