Криза призвела до того, що самоврядні структури – від сеймику Вармінсько-Мазурського воєвідства до рад нижчих рівнів, – цього року обмежили підтримку культурно-освітніх проектів меншин принаймні на 60-70%. Протягом наступних двох-трьох років (про що вже шириться неофіційна інформація з владних кабінетів) бюджети будуть ще скромнішими: оскільки міністр фінансів увів сувору фінансову дисципліну для самоврядних структур, яка обмежує їхні можливості і самостійність.

Попри різкі обмеження в бюджеті, на засіданні в Ольштині вирішено, що низка найвагоміших і найдовших за стажем культурно-освітніх проектів однак відбудеться (план заходів – в Анонсах). Постановлено, що слід повертатися до активізації праці з меншими гуртками, зокрема сільськими. За це відповідатимуть, в першу чергу, організаційні структури з Ольштина, Кентшина, Бартошиць, Лідзбарка-Вармінського, Моронґа, Ґурова- Ілавецького. Активізацію призабутих малих середовищ вони повинні почати вже тепер, адже невдовзі починаються врочистості з відзначення 65-річчя операції “Вісла”. Є вже перші плани – 27 травня українці Барцянської ґміни та Кентшинського повіту зустрінуться в селі Генсиках, за ними на черзі Байори-Малі та Байори-Великі.
Уваги вимагають й організаційні питання, які стосуються Ольштинського відділу ОУП. Необхідне оновлення членських списків у кожній з ланок. Хоч цю проблему наголошуємо на кожному засіданні чи зустрічі, то й досі у Варшаві не підготовлено зразків реєстрів. Немає теж членських квитків, де можна б помістити фотографію члена ОУП і додавати примітки про сплату членських внесків. Про збирання членських внесків ланки теж зовсім не дбаємо, хоч це досить символічні суми (від 2 зл. щомісяця). Придався б і графічний символ ОУП: чи то як значок на одязі, чи у формі наклейок.
З більшою увагою ланки повинні поставитися до поширення “Нашого слова”. Багато років функціонує одна система – розповсюдження тижневика при церквах, рідше поштою. А в ланках ОУП практично ніхто не дбає про розповсюдження “Нашого слова”. Постійні читачі газети відходять у вічність, а нових на їхнє місце не прибуває. Ініціатива пошуку способів збільшення чи принаймні збереження кількості читачів мала б вийти від видавця і самої редакції.
Від початків організованого життя українців його основою було навчання української мови. На Вармії та Мазурах є аж два комплекси шкіл з українською мовою навчання – у Бартошицях та в Ґурові-Ілавецькому. У Бартошицях виникли проблеми, пов’язані, хоч і як дивно, з тим, що… охочих прибуває. Однак тамтешня школа не може прийняти більше учнів. Причина – в освітніх законах, які, щоправда, не забороняють набирати більшої кількості учнів, але якщо перейти певну межу, то значно зменшаться дотації. У Ґурові-Ілавецькому ситуація протилежна. Є можливості прийняти більше учнів, але далеко не всі батьки користуються цією нагодою. А слід підкреслити, що в тамтешньому шкільному комплексі є прекрасні умови для навчання, художньої діяльності та проживання, харчування (сучасна, віддана нещодавно до вжитку їдальня).
Що стосується пунктів навчання української мови, то почала помітно зменшуватися їхня кількість. Тепер їх є 43, а ще не так давно в реґіоні було всіх пунктів 51. Це пов’язане з реорганізацією шкільництва загалом, що значною мірою полягає в ліквідації шкіл, у яких навчаються меншини, і заодно їхніх пунктів навчання. Щоправда, можна навчатися рідної мови в більших школах. Однак тоді виникають різні проблеми. Як правило, уроки української мови дирекції шкіл встановлюють на пізні години, тож дітвора не має як повертатися додому, бо шкільні автобуси вже не їздять. Часто встановлюють уроки української мови на сьому годину ранку, коли теж нема чим доїхати.
Інше питання – це шкільні кадри. Хоч і дивно, але частина наймолодшого покоління вчителів (часто випускників української філології) – це люди, які між собою, на конференціях учителів української мови і з учнями на перервах розмовляють… польською мовою. Ще інша проблема в тому, що діти з українських родин, які приходять на навчання рідної мови, часто взагалі її не знають.
Учасники наради наводили теж приклади спроб створення нових українських організацій. Вони пропонують схожий на ОУПівський статут, зовсім нехтуючи тим, що це може призвести до дезорієнтації українських середовищ, до їхнього послаблення. За цим піде зменшення впливу на владні структури, що може бути особливо некорисним у теперішні кризові часи.
Трапляється, що “зовсім випадково” з’являються публічно оцінки, наприклад, українських телепередач: нібито в них редактори презентують лише те, як “українці танцюють, п’ють та моляться”. Чому, а радше кому, мають служити такі “експертизи”, оголошувані в не завжди прихильних українцям середовищах, – знає тільки сам “експерт”.
Під час ольштинської наради мовилося й про те, як на ставлення польської влади до української меншини Польщі впливає ситуація в Україні. З’являється з польського боку щораз більше спроб зриву співпраці між самоврядними структурами Польщі та України, щораз рідше польські райони чи міста зацікавлені співпрацею з українськими. Майже зовсім відхиляють вагомі проекти з рубрики “польська допомога” з євросоюзних ґрантів, співавтором яких, разом з Вармінсько-Мазурським осередком сільськогосподарського дорадництва, є й Ольштинський відділ ОУП. Протягом останніх двох років, відкинуто всі п’ять з представлених проектів, які стосувалися реформ самоврядування, зеленого туризму, енергоощадних носіїв, але аж ніяк – не політики. Це у відчутті як українців, так і польських організацій, які спішать з допомогою Україні, кара за позицію теперішньої влади України, яка прямує до диктатури. Постає питання: чому карають простих людей, які прагнуть змін на краще і європейського братерства, а безкарними залишаються ті, хто Україну веде у прірву?

“Наше слово” №13, 25 березня 2012 року {moscomment}