КУДИ поведе УГКЦ блаженнійший Святослав?

Мирослав ЛевицькийУКРАЇНА2011-04-21

{mosimage}

Щойно 2009 р. з’явилася заява кардинала Любомира Гузаря про бажання вийти на пенсію, постало питання про його наступника. Найчастіше повторювалося твердження: потрібна нова, відома у світі людина, але такої немає в полі зору. Є о. Теодозій Янків, є о. Борис Ґудзяк, проте жоден з них не є єпископом – так розмірковували в клубі греко-католицької інтеліґенції у Львові. З того, що ми знаємо, буде робитися ставка на перехідну фіґуру, щоб уже на наступному етапі провести кардинальне омолодження проводу Церкви.

Питання – хто очолить Церкву? – набуло нового, уже практичного звучання після того, коли наприкінці січня 2011 р. папа римський прийняв прохання про вихід на пенсію глави УГКЦ кардинала Любомира. І знову наводилися арґументи, що небезпечно робити якісь кардинальні рухи. Якщо відповідає дійсності те, що після обрання нового глави УГКЦ повідомила львівська газета “Високий замок”, то з таким саме налаштуванням ішли на собор владики. Проте тут була своя специфіка. Особливою є УГКЦ, яка частину своєї пастви, а також – і частину єпископату, має за межами України. За повідомленням львівської газети, ані пропозиція зарубіжної частини єпископату, ані української частини не знайшла потрібної для обрання главою УГКЦ підтримки. І тоді виникла несподівана компромісна фіґура. Якщо відомості “Високого замку” відповідають дійсності, то маємо ситуацію, дещо подібну до вибору кардинала Войтили папою римським. Проте чи суджено буде новому главі УГКЦ відіграти в ній таку ж роль, яку відіграв папа Іван- Павло ІІ?
Новим главою УГКЦ став Святослав Шевчук, якому 5 травня сповниться щойно 41 рік. На священика висвячував його 26 червня 1994 р. кардинал Мирослав- Іван Любачівський. Єпископом- помічником о. Святослав став у січні 2009-го. Через рік – у квітні 2010 р. – його обрано апостольським адміністратором єпархії Покрови Пресвятої Богородиці в Арґентині.
Глава УГКЦ є представником молодого покоління, яке виросло під крилом кардинала Гузаря. Проте ще не відомо, які люди будуть його радниками й помічниками – досвідчені душпастирі, владики з досвідом, чи, як і за часів кардинала Гузаря, ставка робитиметься на молодь. Тому ще немає достатньої інформації, щоб говорити про якісь тривалі тенденції. Хоч є заява глави УГКЦ про те, що, як людина молода, у першу чергу старатиметься говорити до молоді, кликати її за собою. І разом з цим він наголосив, що вважає кардинала Гузаря своїм порадником, духовним батьком та дуже важливою підпорою. А це означає, що в найближчий час якихось суттєвих змін у Церкві не очікується. Поруч з проповіддю слова Божого, буде місце для патріотичного виховання.
З тим пов’язана й інша непроста – більш політична, ніж релігійна проблема: з котрою гілкою православ’я в такій ситуації УГКЦ матиме офіційні відносини? Офіційно Рим вважає канонічним православ’ям УПЦ у єднанні з Московським патріархатом – УПЦ (МП), хоч остання веде себе в Україні як класична російська аґентура. Тому будь-які розмови про канонічність УПЦ (МП) у багатьох вірних з патріотичного середовища викликають біль. У такій ситуації є намагання вести діалог з усіма гілками православ’я.
Представники усіх із них були запрошені на інтронізацію нового глави УГКЦ. Формально всі вони прибули. Проте різним був рівень представництва на цій події. Коли УПЦ КП була представлена на рівні першої особи – патріарха Філарета, то УПЦ (МП) представляла третьорядна постать.
І коли на сайті УПЦ КП є інформація про обрання нового глави УГКЦ та декларація спів праці на ґрунті нової євангелізації українського суспільства, то на сайті УПЦ (МП) немає не те що привітання, а й жодної згадки про цю подію. А це багато про що говорить.
Динамічний характер керівника УГКЦ, молодий вік та походження з патріотичної Стрийщини, отримана за кордоном, увінчана докторатом, освіта – усе це сприяло тому, що київські журналісти цікавилися у владики Святослава можливостями зупинити похід з ідеєю “русского міра”. Владика заявив: найкращою протидією намірам побудувати в Україні “русскій мір” є розбудова українського світу. Ідею “русского міра” нині потужно фінансують і Москва, і Київ, при одночасному утиску всіх українських сил, які могли підтримувати ідею українського світу. З цього виникає, що новий глава УГКЦ після двох років, проведених за кордоном, ще не розуміє всіх жорсткостей української реальності доби Януковича. А це легко може бути використане і проти владики, і проти УГКЦ загалом.
В активізованій за Януковича політиці “нормалізації” відносин з Росією дістається й УГКЦ. З одного боку, у пропаґанді їй пришивають ярлик “бандерівської Церкви”. Молодики, осмілені мовчанням влади з приводу бандитського захоплення храмів УПЦ КП, недавно розтрощили на Донбасі також храм УГКЦ. І на фоні цих подій антиукраїнська пропаґанда розкручує тему віщувань болгарської Ванги – мовляв, Росії відведена роль збереження духовності на землі. Це нагадує пропаґанду дуету Гітлера-Ґеббельса про “вибраний народ” та про особливу його цивілізаційну “місію”. Це – також виклик українським Церквам. І не єдиний. Блаженнійший Святослав відзначає, що з приводу викликів сучасності одним з головних пунктів діяльності очолюваної ним Церкви має бути євангелізація. “Наступна важлива складова цього пункту – питання молодіжної політики або опіка молоддю, бо це майбутнє, – наголосив новий першоієрарх УГКЦ. – Саме молодь шукає від Церкви відповіді на конкретні питання, які сьогодні її турбують. Щоб ми дали їй певні орієнтири, певні фундаменти її життя. Також стоїть питання освіти й виховання майбутнього духовенства. Це надзвичайно важливе. Розвиток богословської науки, питання того, як виховувати молодих священно служителів, щоб вони були ефективними душпастирями не тільки для сьогодення, а й для майбутнього”. Тим паче, що для відродження української культури необхідно відкрити її християнські корені.
Одним з гострих питань (для багатьох вони є тривалим очікуванням) є питання патріархату УГКЦ. Після зустрічі в Римі з папою Бенедиктом XVI новообраний глава УГКЦ сказав: “З нашого боку надмірної настирливості щодо отримання патріаршого статусу не було і не буде”…

“Наше слово” №17, 24 квітня 2011 року {moscomment}

Поділитися:

Категорії : Україна

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*