Богдан Гук ■ ПОДІЇ ■ 2010-07-21
{mosimage}
Перемиський Купало – на трав’янистому ґазоні під готелем “Громада”, між Сяновим плесом та ниткою асфальту – шукав собі пари 10 липня, за доброї погоди та відсутності поважнішої конкуренції в міському культурному просторі. Організатор, яким був гурток ОУП у Перемишлі, взявся цього дня за нелегке діло: влаштовувати в місті село.
Житейська мудрість депутата
Майже всі учасники заходу були задоволені ідеєю села в місті. ОУП може говорити про винятково успішний захід, тому що “Ніч на Івана Купала” – це єдина форма культурної активності, що формально проводиться за відкритою формулою.
Цим скористалися депутат Сейму М. Жонса, голова міської ради Перемишля Р. Олешек та мер цього міста Р. Хома. Голова місцевого гуртка ОУП Анна Дрозд надала М. Жонсі слово, а депутат розповів про значення сподівань у житті людини. Він радив кожному не розлучатися зі своїми мріями, адже вони можуть стати реальністю, як от мрія ОУП: “За кілька днів Народний дім повернеться до української громади”. Не підтвердив його передбачень (але й не заперечив їх) мер Хома. Він, повернувшись з угорського Еґера з фестивалю вина, просто побажав усім гарної забави.
Чутливі вареники
Забава була непогана. Це підтвердили перемишляни обох націй та з обох берегів міста своєю численною участю в заході. На газоні стояли в три ряди лавки з парасолями, а на них досить зручно могли розташуватися всі, хто слухав та спостерігав за виступами на сцені. Позаду них стояли крами з народними стравами та напоями. Після потрійного запрошення до куштування теоретично я був цілком упевнений, що сало і самогон були смачні. Пиво, мабуть, таке собі, хоч, крім польських марок, з’являлися також і львівські ґатунки. А от вареники закінчилися в досить відповідний момент – перед початком купальського обряду.
Швидкісні дилеми
“Ніч на Івана Купала” привабила людей різного віку – від найстарших до наймолодших. Відчувалася справжня календарна круговерть: під час конкурсу пісень хтось затягнув навіть зимову “А хто хто Миколая любить”. На щастя, молодь не розучилася плести вінків і знайшла дорогу до Сяну, де ввечері спалахнуло вогнище та смолоскипи.
Дві, а може й три пісні – зі стількох, на жаль, сплелася вся “містерія”. Запало мені в думку не стільки нарікання, скільки цнотливий соціологічний роздум: мовляв, за моєї молодості то воно так швидко не відбувалося…
Як будувати пропорції?
Не цілком пощастило з пропорцією між купальською містерією та рештою художньої програми. Святкове дійство тривало всього 10-15 хвилин – як на культурний захід, що відбувався від 1630 чи не до півночі – це замало, щоб називати його купальським. Образність сценарію була вбога, а молодь, як мені здається, не мала найменшої охоти його виконувати… Берег Сяну спорожнів відтак відразу – ніхто не залишився, щоб поміркувати про втрачений вінок або втрачений сенс української культури міста Перемишля.
На сцені не поталанило з конферансьє. На ній щоразу з’являвся українець з Румунії Д. Коренюк, розповідаючи анекдоти про сучасну Україну, утримані в фольклорносоцреалістичній стилістиці, з не дуже зрозумілими натяками (і навряд чи вони взагалі були потрібні, адже в Перемишлі здавна існує та мала би й сьогодні переважати культура міста, а не підперемиського села). У зв’язку з тим, що не приїхало кілька ансамблів, названих на плакаті організаторів, важкий вечір випав молодіжному танцювальному ансамблеві “Аркан” з Перемишля. Милозвучно виступила лемкиня Софія Федина зі Львова. Гарно, але більш для клубної атмосфери, грав львівський гурт “ShockolaD”. Після купальської частини майже вся решта вечора належала групі “The Ukrainian Folk – Ruch”. Він припав до вподоби молоді, а старшим сподобався теплий вечір, що закінчився піснями, які виконали найбільш витривалі з поміж учасників.
“Наше слово” №30, 25 липня 2010 року {moscomment}
