Наталя Кравчук ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №46, 2015-11-15
«Лемківщина», Вид. Крайова управа ООЛ, Кліфтон, Н.Й., Ч. 3, С. 34.
За кожним разом з великою приємністю беру в руки ошатний і змістовний журнал «Лемківщина», що його видає Організація оборони Лемківщини в Америці. Головний редактор Марія Дупляк і член редколегії Павло Лопата, які трудяться над заповненням цього єдиного лемківського видання на американському континенті, здається, застосовують такий ключ: дбати про презентацію лемківської культури на тлі українських справ. Береться це, на мою думку, з того, що обидва редактори є вихідцями з корінної Лемківщини української орієнтації (Сянока і Пряшівщини).
Головна тема останнього, тобто 3 номера журналу, – це пам’ятник жертвам Голодомору, який відкрито й освячено у Вашинґтоні 7 листопада ц.р. Його знімок оздоблює обкладинку «Лемківщини». Лан врожайної пшениці – це символ України, народ якої приречено на голодну смерть. Меморіал і виставку, присвячену Голодоморові, відкрили патріархи: УГКЦ – Святослав і УПЦ КП – Філарет. Про вашинґтонську подію та інші заходи, приурочені роковинам геноциду, пише головний редактор М. Дупляк. Цьому ж злочину свій вірш присвятив Василь Шляхтич із Польщі. Вірш надрукований на першій сторінці видання.
Дуже аналітичним є матеріал Валерія Швеця, академіка з України. Він-бо ставить питання: «,Що далі?» і наводить 17 тез. Ідеться про Україну, яка стоїть перед новими викликами: російсько-українською війною, дальшою русифікацією, вимиранням і втечею. Кожному (не тільки лемкові) треба рекомендувати статтю Сергія Лященка, яка вже своїм заголовком «Лемки – це українці зі знаком якості!» заохочує до читання. Сам автор має лемківське коріння, але його діди-прадіди жили на півночі Чернігівщини, де їх називали сіверянами.
Приводом для роздумів над історичною долею лемків став цьогорічний Всеукраїнський фестиваль «Лемківські дзвони» в Монастириськах коло Тернополя. Тутешні лемки стали на захист України. У пантеон Небесної сотні увійшли лемки Назар Войтович та Володимир Жеребний. Під час української зимової трагедії 2014 р. наступила певного роду лемківська експансія на великі українські території, бо лемківську пісню «Пливе кача по Тисині» знають і шанують не лише на Тернопіллі, але й у Дніпропетровську та Запоріжжі, а навіть у прифронтовому Маріуполі. Її скрізь вважають гімном-реквіємом за розстріляними активістами Євромайдану. Вона не чужа і проукраїнським мешканцям Ялти й Сімферополя. Не всі знають, що написав її майже сто років тому уродженець Закарпаття Василь Ґренджа-Донський. Жаль тільки, що цей прецікавий матеріал – це скорочений передрук з «Кримської світлиці».
Як завжди, журнал вміщає також статті, написані англійською мовою. На цей раз про село Чистогорб на Сяніччині і заклик про реставрацію місцевого цвинтаря.
Око тішить фоторепортаж з усіх цьогорічних лемківських «ватр» у Польщі, в Україні, Канаді і США. Добрий задум.
Прикро читати, що у вічність передчасно і раптово відійшов пан Іван Завада, член лемківської громади у США, щедрий меценат ряду заходів, у тому і в Польщі, звідки 1975 р. переїхав до Нью-Йорка.
У постійній рубриці «Про нас пишуть» приємною несподіванкою є те, що редакція цитує рецензію «Нашого слова» на 2-й номер «Лемківщини», а також кінцеве слово «Дякуємо, пані Наталю!» Це тішить. Я теж вельми дякую. ■
