Організатори екскурсії – Ірена Винник, Адам Вєвюрка (класний керівник 3 класу ліцею) ■ ПОДІЇ ■ №48 2017-11-26
Кожна поїздка до Львова – це для нас, українців у Польщі, означає пережити надзвичайно емоційне піднесення, це радість і водночас надія побачити й відчути ритм щоденного життя цього чудового міста.
Найбільшим, на нашу думку, скарбом міста Лева (у гербі Львова та Лігниці зображений лев – ред.) є його мешканці – львів’яни. Ми не раз переконалися, що це надзвичайно гостинні, розумні і сердечні люди. Але про це згодом.
Треба спочатку зазначити, що поїздки до Львова стали вже традицією для випускників IV ліцею в Лігниці. Отже, їдемо до Львова й ми: Діана Матвієнко, Діана Пшик, Евеліна Брезіна, Олександра Веремчук, Михайло Буковський, Григорій Маліняк, Богдан Малюта, Артем Романов, Леонід Стасюк. Разом з нами їдуть також наші вчителі – Ірена Винник та Адам Вєвюрка. Як завжди, перед поїздкою складаємо план екскурсії, бо хочеться побачити якнайбільше, пройтися славнозвісною львівською бруківкою, випити смачної львівської кави і посмакувати «чоколядки». Крок за кроком стараємось реалізувати наш план. І так це було:
Перший день. Відразу після приїзду зупиняємося в гуртожитку партнерської для нашого лігницького ліцею школи – Львівської загальноосвітньої санаторної школи-інтернату № 1 ім. Б.-І. Антонича. Привітні господарі – директор Орест Іваськів та вчителі Володимир Борейко і Роман Біць створили всі умови, щоб учні почували себе комфортно, тобто як у себе вдома.
Другий день. «Львів – це неповторна і вічна поема в камені», – писав поет Роман Лубківський. Їдемо на екскурсію веселим львівським «жовтим трамвайчиком», знайомимось з пам’ятками архітектури древнього міста кам’яних левів, пізнаємо традиції наших предків, насолоджуємося неповторною львівською атмосферою. Це місто гармонійно поєднує прикмети стародавності і сучасності з найціннішими рисами патріотичних, культурних і мистецьких традицій. «Жовтим трамвайчиком їдучи, відкриваєш для себе багато таємниць і леґенд Львова. Наприклад, 1526 р. тут була велика пожежа, майже все згоріло, але пізніше будинки, як фенікс, відродилися з попелу завдяки наполегливій праці і любові до свого міста його мешканців. Цю велич бачимо і сьогодні», – говорить учениця 3 класу Діана Пшик.
Третій день. Християни ідуть на цвинтар, запалюють свічки на могилах, моляться і згадують… Це ж 1 листопада – день суму і роздумів. Личаківський цвинтар – відомий усесвітньо некрополь, який існує з 1785 р. та є старший від паризького Пер-Лашез і лондонського Хайгейту. Його нагробки, мавзолеї і каплиці відображають мистецькі стилі, які панували у Львові (від класицизму до конструктивізму). На кладовищі спочивають визначні діячі науки, культури і політики, представники різних національностей. На меморіалі в південно-західній частині цвинтаря поховані польські солдати, які загинули тут у 1918–1920 роках. Поруч лежать воїни Української армії, що полягли в українсько-польській війні.
Четвертий день. Кульмінацією поїздки кожний з нас вважає відвідання національного театру ім. Марії Заньковецької, де відбувся чудовий концерт відомої лемківської співачки Анички «Ой, верше мій, верше». Аничку знають і люблять не тільки в Україні, а й за кордоном. Її репертуар – це висока майстерність і справжня школа патріотизму. «Цей концерт був для мене винятковий, тому що я міг не тільки почути, але й побачити співачку, яка має лемківське коріння, а голос – соловейка. Вона допомагає народові України в тяжкий період війни та є для бійців опорою і надією», – підсумував виступ співачки учень 3 класу IV Ліцею в Лігниці Михайло Буковський.
Епілог – підсумки, прощання. Лігниця і Львів для нас є містами «розкутих левів», містами наших надій, мрій і майбутнього. Лігницький лев зустрівся із львівським левом, як два брати, і як то в родині – запланували наступні зустрічі. ■
