Уряд хотів би збільшити дотації на навчання меншин – говорив начальник відомства національних та етнічних меншин при Міністерстві адміністрації і цифризації Добеслав Жеменевський під час конференції в Камені-Силезькому – місцевості на Верхній Силезії.

Не лише державні службовці та самоврядники, але й науковці, які займаються питаннями меншин, і представники меншинних організацій, дискутували про те, чим є Європейська хартія реґіональних мов та мов меншин, і яким вона може бути знаряддям у культурно-мовній європейській політиці.

Загалом мовний закон – єдиний для всіх, проте кожна меншина має власну специфіку й потреби.
Сьогодні з державного бюджету на навчання для членів меншин іде 270 млн. зл. Але саме ґміна як орган, що завідує школою, має завдання профінансувати навчання: міністерство лише надає субсидії. Подібно було зі школою в Мокрому, більшість учнів у якій – це українці. Однак через те, що державне фінансування було замалим, ґміна сама не була спроможна утримати школи.
– Хочемо надати додаткові гроші для шкіл у малих місцевостях, де навчаються діти меншин, – говорить Д. Жеменевський. Це необхідне, наприклад, для функціонування школи в Мокрому, яку після ліквідації на кінець навчального року має перейняти місцеве товариство. Такі школи, як у Мокрому, – це збереження мови, що саме є суттю хартії. Це вона має захищати занепад мов, якими користується невелика кількість суспільства. Проте, як сьогодні її сприймають у Польщі?
– Нема зрозуміння духу хартії – і це не ґарантує рівного права меншинним спільнотам. Виявляється, нема рівноправ’я серед громадян держави, а тому вона не вреґульовує громадського права, – вважає Томаш Віхеркевич, мовознавець, керівник закладу мовної політики і досліджень меншин Познанського університету. Щоб усе мало сенс, навчання мови членів меншин повинно бути на рівні державної мови, тобто український учень у школі повинен навчатися української мови стільки годин, скільки й, наприклад, польської. А все, як відомо, не так.
– Як дитина має навчитися своєї мови, якщо це лише 2-3 години уроків на тиждень? – запитує Т. Віхеркевич. Найкраще було б, якби деякі предмети (як заявили експерти: “повинні”) викладалися мовою меншин. Проте це лише одна з причин реґресу мови, зокрема української чи лемківського говору, яким у Польщі загрожує зникнення. Головна причина, як бачать експерти, – відсутність переказу мови між поколіннями, на що впливає декілька фактів.
– Носії мови, яким загрожує зникнення, заселяють переважно периферійні реґіони держави, – каже Т. Віхеркевич. Отже, мовну ситуацію можна порівняти до соціальної: у менших місцевостях чи селах вона є гіршою. Проте у великих містах, куди щораз більше переселяються люди, вона не є кращою, оскільки сьогодні важливе знання перш за все англійської. Сама Європа поділена в цьому питанні – бо, з одного боку, хоче зберегти кожну мову, говірку, а з другого насправді вимагається знати англійську. Тож як таку одномовність лікувати?
– Сам закон не вистачить. Окремі люди чи навіть громади не є настільки свідомо сильними, щоб самостійно звернутися до самоврядної структури й заявити, що хочуть мати в себе навчання своєї мови, – говорить Андрій Єкатеринчук, соціолог, секретар Українського товариства у Люблині.
Сьогодні мова меншини більше пов’язана з рідною хатою чи реґіоном. Тому такий підхід, “якщо хочеш, то вчися”, не принесе жодного результату чи користі. Крім цього, мови меншин повинні бути присутніми в громадському просторі. Але, наприклад, для того, щоб у ґміні були встановлені двомовні таблиці, вона мусить нараховувати не менше як 20% меншинного населення, тим часом у державах Європи прийнято поріг від 8-10%. Якби навіть у Польщі знизити поріг до 10%, то в нашому випадку майже нічого це б не дало.
– Так як сьогодні при меншинних питаннях всі користуються даними перепису 2002 р., то на сьогодні при порозі 10% тільки в одній Команчанській ґміні без консультацій можна було б встановити такі двомовні таблиці, – підказує А. Єкатеринчук.
Ситуація така, що наші права, в цьому також ті, які торкаються вживання мов, записані в польському законі. А сама хартія мов має нас надихнути, згуртувати, щоб ми розвинулися, щоб зараз не було потреби захищати нас від занепаду. Як додає голова Управи німецьких суспільно-культурних товариств у Польщі Бернард Ґайда, “це важко здійснити, якщо мови меншин не є цінними для культури польської держави”.

“Наше слово” №28, 8 липня 2012 року {moscomment}