Авторка відома редакції ■ КРИНИЦЯ ■ 2010-09-22
Ми з чоловіком живемо неподалік Варшави, у маленькій місцевості, разом із тринадцятирічною дочкою та дев’ятирічним сином. Вирішили, що дочка ходитиме на заняття з релігії в місцевій школі, а також у греко- католицькій церкві на Медовій у неділю. Від самого початку ми не приховували нашої національної, культурної та релігійної ідентичності. Так, нашу дочку у греко- католицькі свята звільняли з занять, вона прийняла першу сповідь і причастя в нашій парафії – для нас пріоритетом є виховання дітей у вірі й усвідомленні свого походження.
Дочка з повною довірою заявила в школі про своє українське походження. Проте під кінець другого класу стався інцидент. Під час футбольного матчу, у якому брали участь команди Польщі та України, діти з паралельного класу обзивали нашу дочку, били її по голові, прив’язували до штахет, залякували прийомами карате та намагалися втягнути до чоловічого туалету. Після нашого втручання школа викликала батьків зловмисників.
Другий інцидент відбувся пізніше. На заняттях з релігії катехитка попросила розповісти детальніше про греко- католицький обряд, а після занять однокласники почали обзивати греко- католиків “мавпами”, забороняли дочці будь-що купувати в шкільній крамничці, наказуючи їй виїхати в Україну. Били по ногах, обкидали шишками. Дочка попросила про допомогу вчительку, проте та проіґнорувала її, кажучи, що не має часу. Другого дня зранку ми пішли до лікаря, щоб зняти побої: дівчинка мала численні синяки. До школи знову викликали батьків. Проте від директорки – вчительки історії – дочці довелося почути досить дивне висловлювання (цитую): “Греко-католики могли би бути більш толерантними щодо християн”.
Коли друга наша дитина почала вчитися в тій самій школі, ми вирішили бути вірними нашій греко -католицькій вірі. Розклад занять сина був із т.зв. “віконцем”, під час котрого син у світлиці почув, нібито він – “жид”. Тому деякі учні з його класу, напевне, у запалі євангелізації, намагалися силоміць потягнути його на заняття з ксьондзом.
У другому класі, після першого причастя, син почув від хлопця з -за сусідньої парти, що він мріє розтрощити сокирою голову моєму синові. Коли після мого втручання вчителька відреаґувала на це й провела з тією дитиною бесіду, увесь клас вирішив ізолюватися від мого сина, дражнячи його й трактуючи зверхньо. Траплялися й інші, дрібніші інциденти, що викликали в сина безпідставне почуття вини й відчуження.
Я описала лише вибрані конфлікти, що мали зв’язок з вірою й походженням, причиною яких є брак усвідомлення й зухвалість учителів, батьків, а в результаті – і дітей. Усе це ми болісно відчули.
“Наше слово” №39, 26 вересня 2010 року {moscomment}
