Анна Вінницька ■ ГРОМАДА ■ №45, 2015-11-08
Лист, який кілька тижнів тому надійшов на адресу українки Ірини Кузян, діаметрально поміняв її дотеперішнє життя в Тихові Західнопоморського воєвідства. Досі в Польщі Ірина почувалася безпечно, однак зараз не покидає її страх за сім’ю та її саму. П’ятнадцять років тому Ірина переселилася з України до Польщі на постійне проживання, а в січні ц.р. отримала польське громадянство.
– Це було в неділю. Якраз відвозила я дочку до школи до Кошаліна й побачила, що в поштовій скриньці лежить багато газет. Відкрила скриньку і серед рекламних газет знайшла лист, – говорить 37-літня Ірина, мати двох дітей.
Лист надійшов у звичайному білому конверті, на якому великими літерами написано ім’я, прізвище та адресу І. Кузян. Але на зворотному боці не було адресанта.
– Чесно кажучи, цей лист у певний момент почав мені здаватися тяжким, бо коли відвернула його і побачила, що немає адресанта, у мене з’явилася якась дивна інтуїція. Проте я не сподівалася нічого поганого. Коли я відкривала цей лист, діти заглядали мені з-за плеча. Синок ще сказав: «Файно, ти з Маринкою дістаєте листи, а я ще ніколи не отримав жодного», – розповідає Ірина.
Коли вона прочитала цей лист, то аж зблідла… Дочка Маринка, теж прочитавши, сказала тільки: «але грубо», натомість син Богданчик нічого вже не сказав. Сама Ірина спочатку подумала, що це якийсь дурний жарт, та як лист прочитала вдруге, їй стало страшно, оскільки зміст листа не залишав сумнівів: хтось хоче її скривдити. Хтось хоче, щоб Ірина виїхала з Польщі та щоб ніколи сюди не поверталася. Лист написано польською мовою, друкованими літерами.
«Ty ukraińska gruba suko. Ty lesbijko pierd(…)a. Zabierasz miejsca pracy Polakom. Wypier(…)j do swojej zasyfiałej Ukrainy. Żresz polski chleb i zachciewa ci się referendum w gminie. Politykuj u siebie w kraju. Masz ku(…)o czas do końca roku na wyjazd, potem pogadamy inaczej. Tak jak Ukraińcy z Polakami».
– Найбільше мене перелякало те, що хтось почав проти мене війну, а я, на добру справу, не знаю, хто мій ворог. Я лягала спати о 1–2 годині вночі, а прокидалася вже о 4–5. Спала всього дві-три години. Не покидав мене внутрішній неспокій, а коли підходила до поштової скриньки, всередині все в мені стискалося, – зізнається жінка
Факт отримання листа Ірина зразу зголосила в поліції у Бялоґарді. Там її запитали, чи вона має якісь підозріння, однак вона не знає, хто міг написати такий лист.
– Можливо, хтось із заздрості написав. або комусь не подобається, що я відкрито говорю про те, що думаю. Минулого року в нас, подібно як у всій Польщі, проходили самоврядні вибори, а я відверто виявляла свої політичні симпатії, однак ще тоді не голосувала, оскільки щойно в січні отримала польське громадянство, – каже Ірина. – Якби лист був повний матюків, без більшого складу й ладу, то, можливо, я б так не перейнялася, але тут видно, що його писала доросла особа. Хтось мусив дуже добре подумати над змістом, оскільки вживає таких слів, яких простий Ковальський на щодень не вживає. У Польщі живу майже 15 років і не більше, ніж 3–4 рази чула слова «politykować» У цьому листі не тільки хтось торкається моєї національності, але тут є ще й гомофобія.
До Польщі Ірина приїхала зразу після закінчення в Україні навчання в університеті. Вона вчителька англійської мови. Спочатку навчала в Диґові, а після двох років переїхала жити до Тихова, де вчителювала майже у всіх школах, оскільки на той час у Польщі бракувало вчителів англійської мови. Вже 13 років навчає в гімназії. Крім англійської, Ірина вільно розмовляє німецькою, італійською, польською і, зрозуміло, українською та російською. Досі з ніким не конфліктувала, а молодь дуже її поважає та цінує, тому що, крім навчання, Ірина організовує для молоді різні екскурсії, зустрічі з цікавими людьми, фільмові ночі, біваки. Ірина опікується також учнівським самоврядуванням.
– Я люблю свою працю і люблю робити все те, що розвиває молодь. Я українка з польським громадянством. І ніхто не має права мене звідси виганяти. За вікном XXI століття, нині багато людей міґрує. Ніхто не може бути переслідуваний через національність, расу чи релігійні або політичні погляди, – говорить Ірина.
І. Кузян довго задумувалася над тим, чи має в цій справі звернутися до мас-медіа, адже вона не могла передбачити, в якому напрямку піде справа.
– Мене не полишали страх і паніка, тому що я тут сама з дітьми. З другого боку, мене не покидав внутрішній бунт, що я нікому нічого поганого не зробила, а тут не досить, що хтось мене ображає в хамських словах, то ще й викидає мене з Польщі, даючи мені якийсь термін та відносячись до історії, яка безпосередньо мене не торкається, – каже молода жінка. – Однак після того, як я звернулася до засобів масової інформації, побачила, що багато людей не погоджується з таким трактуванням.
Резонанс справи був великий. Інформація про Ірину з’явилася в місцевій газеті, радіо і телебаченні. Це немовби зрушило машину – люди стали більш чуйними. Це її зміцнило…
– Я не здамся і не втечу з місця, де почуваюся добре, тобто з мого дому, – заявляє вона.
Хоч Ірина живе у Польщі вже 15 років, то її дім і надалі є українським: з дітьми розмовляє українською, дивиться українське телебачення, слухає українську музику, читає українські книжки й дотримується українських традицій. На столі в неї лежить вишитий рушник, а на полицях стоять українські книжки.
– Я українка з польським громадянством і дуже горджуся оцим поєднанням двох культур. Попри те, що я дуже ціную Польщу, то ніколи не позбудуся свого українства. До цієї пори мені ще ніхто ніколи не сказав, щоб я забиралася в Україну, – зізнається Ірина.
Страх не покидає Ірину й сьогодні. Якраз того дня, коли я з нею зустрілася, вона отримала листа з прокуратури, який теж прийшов у білому конверті.
– Поки побачила, що лист з прокуратури, то серце ніби впало… Я ніколи не думала, що страх може бути аж таким сильним, що може аж так калатати у підсвідомості. Все добре, коли йдеш на роботу і ти між людьми. Однак потім повертаєшся додому. Найгірше, коли приходить вечір. Діти лягають спати, а ти залишаєшся зі своїми думками сама. Весь час горить лампочка, що хтось, хто тебе знає, і хтось, хто говорив з тобою не один раз, аж так тебе ненавидить. Це страшне відчуття, – розповідає Ірина.
Тому, хто послав листа, загрожує покарання від 3 місяців до 5 років позбавлення волі. Саме така кара передбачена за погрози на тлі етнічної або національної приналежності.
– Я чисто по-людському співчуваю цій людині, бо ненависть нищить людину зсередини. Я б ніколи не хотіла будувати своє життя на такій ненависті. І навіть не тому, що боялася б, а просто ніколи не відчувала до нікого такої ненависті. ■
