Іван Смут, Ольштин ■ ПОГЛЯДИ ■ 2011-04-07
Я погоджуюся з Данутою Мілян (“НС” № 6, 7 стор.), що пропозиція введення польської мови в церквах прискорить асиміляцію і занепад Греко- католицької церкви в Польщі. Пригадую собі 60-70- і рр. в Ґурові- Ілавецькому, коли приходили на богослужіння вірні літнього віку, а, наприклад, дітей було дуже мало. Змінилося все тоді, як ми отримали у власність невикористаний костел, який відремонтували і пристосували до східного обряду. Це було 1981 р. Кількість вірних значно збільшилася, в тому числі – дітей та молоді. Те, що відбулося, можна просто назвати відродженням Церкви.
Другий приклад – це Ольштин, де 1997 р. почали будувати власну святиню. Тоді я мав честь бути головою комітету її будівництва і практично керівником усього процесу. Я бачив велику активність віруючих безпосередньо на будові, а також їхню фінансову жертовність. Результат був такий, що через три з половиною роки ми побудували одну з найбільших у Польщі церков.
Тоді зростав імідж українців, про що свідчать хоча б кільканадцять статей у місцевій польській пресі та в “НС”. На жаль, “Благовіст” на своїх шпальтах не помістив ні однієї статті, а це для підвищення духу було необхідне. Період зведення споруди був дуже короткий, тому що вдалося мені скоротити витрати на будову на понад 55%, порівнюючи з попереднім кошторисом. Тепер вірних на богослужіннях є щораз більше, зростає також кількість хрестин, яких утричі більше, ніж похоронів.
Я запитав онучку, яка є студенткою, як вона ставиться до пропозиції введення польської мови в нашій літургії? Відповідь була твердою та категорично критичною. Спитав я теж знайомого поляка, який має дружину українку – чи він щось розуміє, коли говорять українською? У відповідь почув: “Я все розумію, бо українська дуже подібна до польської”.
А що українські інтелектуалісти? Маленька кількість, на щастя, з них, яка має великі амбіції і не лише політичні, хоче знищити те, що для нас найдорожче, те, що ми будували й берегли протягом десятків літ – Церкву і мову. Подам ще один приклад. Коли наш великий духовний і національний авторитет митрополит Андрей Шептицький у 1920- і рр. вертався з вигнання з Австрії до Львова, влада Польщі на кордоні його заарештувала і відвезла до монастиря до Познані. Громадськість Галичини почала протестувати, а коли на вулиці Львова вийшло 50 тис. людей, то влада прем’єра Польщі Владислава Сікорського відмінила рішення і погодилася на повернення митрополита до Львова. Пізніше митрополит дістав доручення від влади вести церковну документацію на польській мові. Митрополит на це не погодився, а переписав документи на латинь. Бачимо, як у складні часи і в гострих обставинах не всі піддалися тискові, а захищали свою Церкву та мову. Це приклад для нас, для сьогоднішньої доби. Вірю, що українці – це мудрий народ, що не допустить до жодних змін в обряді в греко -католицьких церквах.
“Наше слово” №15, 10 квітня 2011 року {moscomment}
