Мірка Ганаско ■ ГРОМАДА ■ №6, 2016-02-07
Як послухати все, що говорять про українське шкільництво у Польщі, можна або впасти в депресію, або зі сорому сховатися в найглибшу гущавину. Виходить, що ми, вчителі, нічого собою не представляємо, нічого не робимо, нічим і ніким не переймаємося…
Підручників нема, програм навчання нема, календарних планів також нема. Учнів бракує… Ось такий образ українського шкільництва, розповсюджуваний серед нашого суспільства. А українські школи надалі існують… Діють пункти навчання. Та який батько віддасть нам дитину на навчання, якщо повірить у це вічне «нема – не буде – не вдається»? Тому вибачте, що до цієї бочки дьогтю посмію додати ложку меду.
Я працюю в початковій школі в Битові. Вчу дітей польської та української мови. У школі, крім української, учні вивчають теж кашубську і німецьку, як мови меншин, а також англійську. Школа невелика, але й немала, завжди у нас приблизно 600 учнів.
Пункт навчання української мови існує в ній уже 30 років, тобто від початку заснування. Української мови навчали тут ще І. Підлужний та М. Шемеля.
Уроки української мови відбуваються в приміщенні школи, в такому ж класі, як і всі інші предмети. Це, на мою думку, підстава для того, щоб учні підходили до навчання української мови серйозно, як до так само важливого іншого предмета навчання, яким є, наприклад, математика. Щоб не легковажили уроками рідної мови, почувалися впевнено і були відповідальні. Це також важливе з огляду на їхніх ровесників, які від самого початку навчені об’єктивного підходу до української мови і трактують цей предмет нарівні з іншими. Тому в нашій школі навіть не треба згадувати про толерантність у відношенні до українців чи кашубів, бо ж вона є природною.
Тут нікого не дивує, що в коридорі учень говорить до мене: «Добрий день». Або гукає товаришеві з класу: «Poczekaj na mnie w świetlicy, idę na ukraińskі».
Буває, що учні помилково підпишуть контрольну з якогось предмета своїм прізвищем українською мовою. Вчителі дочитуються самі або спитають мене – і все гаразд.
На уроках польської мови наші учні використовують свої знання української мови і пояснюють іншим, чому слово «rzeka» слід так писати, бо ж українською є «ріка»… Такі пояснення вчитель бере до уваги і нагороджує.
Тепер у мене на українській мові 21 учень з 1–6 класів. Це на практиці 3 групи, у яких 3 години української мови щотижня і для учнів групи 5–6 додаткова 1 година обов’язкового предмета «Історія і культура України». Відвідування уроків є 100%, якщо в нас діє е-журнал і все точно можна перевірити. (В цьому я також вбачаю перевагу ведення уроків у школі.)
Кабінет, в якому відбуваються уроки нашої мови, чи не найсучасніший у школі. Його вповні відремонтувало й обладнало ґмінне управління з відповідних фондів. У ньому комп’ютер, навушники для учнів, Інтернет без обмежень, великий телевізор, магнітофон, копіювальний апарат, проектор, екран…(такого другого кабінету в школі нема), і це водночас підносить престиж навчання української мови.
Правда, підручників, згідних з актуальними вимогами міністерства, нема. Проте ніхто до наших часів не мав таких можливостей роздобути будь-які підручники з України і вибирати з них те, що нам підходить до програми. Якщо не з України безпосередньо (якраз нема як поїхати), то через мою улюблену ін-тернет-крамницю «Софія» (sofija-net.pl) можна замовити все, що забажаємо.
Таким чином, маємо і букварики, і перші читанки, і зошити вправ, і казки, і розмальовки, і дитячу літературу, зошити з українськими мотивами, українські букви-наклейки на комп’ютер, щоденники для учнів, тобто все, що потрібно. Я передплачую через «Софію» дитячий журнал «Зернятко», який приходить до дітей своєчасно: ось саме надійшов прекрасний, святковий січневий номер 1/2016 рік, і ми читали про Різдвяні свята і Водосвяття в Україні. До того ж, часто використовую на уроках матеріали з українських підручників-онлайн. Їх не перерахувати!
Все інше, що вимагають від вчителя, кожен з нас, вчителів української мови, вміє і робить сам. Нема програми для 1–3 класів, 4–6 класів? Неправда! Беручи за основу чинні програми (Л. Дрозд і А. Мазур), я склала авторські програми, і педагогічна рада школи їх затвердила. Отже, маю всі потрібні документи, які вимагають у польській школі: навчальні плани з української мови для всіх рівнів; план виховної роботи; критерії оцінювання з української мови; актуальні програми навчання української мови для 1–3 і 4–6 класів; програму праці «Історія і власна культура»; перелік матеріалів для всіх 6-ти рівнів навчання; карти моніторування програмної основи української мови для всіх 6-ти рівнів.
Слід зауважити, що документами і думкою обмінюємося з іншими вчителями, а деякі свої документи я пишу на підставі тих, що існують. Свої матеріали надсилаю далі у світ.
Навчання української мови – це ж і навчання рідної культури, звичаїв народу. Це залучення дітей у суспільне життя. Цим також займається кожний вчитель пункту навчання української мови і, очевидно, української школи. Як це виглядає у шкільному житті? Можу сказати, зокрема, про себе і своїх учнів, про мою «Жоржину».
Навчального року 2015/2016 ми виступали на І Фестивалі українських дитячих ансамблів у Божитухомі (програма «Дитячі забави») і Ґмінному конкурсі колядок (відзнака для Каролінки з 2 класу за українську коляду), брали участь у заході «Битівська коляда» й організували урок, присвячений жертвам Голодомору «Голодна вервиця». Згодом будемо брати участь у майстер-класах «Українські вечорниці» та «Українська лялька-мотанка», у Загальнопольському конкурсі з образотворчого мистецтва «Моя улюблена українська казка» і Загальнопольському конкурсі з образотворчого мистецтва «Землі дідусів моїми очима». На ХІ Фестиваль української казки готуємо програму «Веселе ЗОО», поїдемо також на фестиваль до Ельблонґа та Кошаліна. Вивчатимемо гаївки, малюватимемо Кобзаря на святковому уроці про Тараса Шевченка, а у вересні 2016 збираємося поїхати в Україну.
Це й так не все, бо в житті завжди може щось трапитися і ще щось треба буде зробити. А ми обов’язково зробимо! Радіємо, що маємо з ким і для кого.
На все це, звичайно, потрібні гроші. І вони є. Певно, що не так багато, як би хотілося, проте існують субвенції для підтримки національної самосвідомості. Щороку пишу листа до ґмінного управління з кошторисом планових витрат. Не завжди та не на все, але отримую гроші і згоду на їх використання згідно з потребами.
Отже, шановні батьки і дорогі діти! Не бійтесь і не хвилюйтеся: українське шкільництво у Польщі має великий потенціал. Має досконалих, відданих своїй праці вчителів і добру навчальну базу. Пункти працюють відповідально. Українські школи діють зразково! Нам потрібні тільки діти. Тож нехай батьки своїх дітей записують до пункту навчання української мови у своїй місцевості. А як вам, діти, виповниться 15 років, сміливо йдіть до української школи!
Якщо не вірите мені, спитайте будь-якого випускника українського ліцею. Ніхто з них не жаліє, що у свій час вибрав УКРАЇНСЬКИЙ ЛІЦЕЙ.
І я також не шкодую! ■
Фото з архіву школи
