Люцина Домбровська ■ КРИНИЦЯ ■ 2011-12-23
{mosimage}
Українська письменниця, мандрівниця, журналістка, співачка та авторка текстів пісень гурту “Фактично самі”, викладач, фотомодель еротичних фотосесій (зокрема, у виданні “Playboy”), “діва” української поп-культури. Ірена Карпа стала зіркою ЗМІ після видання своєї книжки “Перламутрове порно”. Однак не її творчість, а саме стиль життя та різноманітні зацікавлення притягають увагу широкої аудиторії.
Народилася Ірена 8 грудня 1980 р. в Черкасах. Подібно як професії, змінювала місце проживання. Ме шкала в Івано-Франківську, Яремчі, в Карпатах та в Києві.
Протягом тридцяти років свого життя двічі брала шлюб. Удруге вийшла заміж за американського фінансиста Нормана-Пола Генсена, з яким має дочку на ім’я Корена -Джіа.
Карпа закінчила факультет французької філології Київського національного лінґвістичного університету. Її перші літературні твори, як от “Знес паленого” чи “50 хвилин трави”, не були дуже відомі. Друкувалася в багатьох часописах, але більшу популярність принесло їй видання роману “Фройд би плакав”, який був наслідком подорожі по Південно-Східній Азії. Працювала також ведучою на телебаченні, що безумовно допомогло їй вирішити проблеми маркетинґового успіху не тільки в літературі, але практично в усьому, чого пробувала. Її твори продавалися в понад 100 тисяч екземплярів, а книжка “Добро і зло” здобула приз “Золота булька” та ввійшла до десятки найкращих українських книг 2009 р. Ірена отримала номінацію до премії “Best Ukrainian Awards-2006” як “наймодніша письменниця”. Вона же спробувала себе як акторка та режисер короткометражної кінострічки “Kyiv. Limited Edition”, до якого сама написала сценарій. Проте кар’єри в кіногалузі вже не продовжує. Карпа часто виступає в багатьох молодіжних ток- шоу, таких як “Нащадки” чи “Дні МТV”, де ведучі програм представляють її також як модель та фотографа. Винахідлива артистка проводить майстер- класи з кулінарії і тайського масажу. Як каже сама про себе, любить їсти й варити. Чим ще вона займається? Пише, зокрема, тексти для свого гурту, музичний стиль якого не менш еклектичний від творчості Карпи: це суміш індастріалу, панк-року, хард-кору та психоделічного тріп хопу. Варто відзначити, що авторка сама свої пісні й виконує.
Незважаючи на напружений стиль життя та численні зацікавлення, артистка говорить про себе, що вона ледача. У ЗМІ Карпу неодноразово представляли як секс-символ української літератури. Колись такий термін можна було застосувати тільки до зірок, знаменитостей шоу -бізнесу та ікон поп -культури, натомість коли йдеться про письменників, він звучав досить дивно. Сьогодні, коли значення літератури вимірюється майже тільки кількістю проданих примірників, нікого це вже не дивує. Подібна ситуація – у випадку Юрія Андруховича, який, крім літератури, займається шоу- бізнесом на різні способи. Комерціалізація літератури дозволяє письменникам заробляти на своїй творчості. Постмодернізм допускає змішування високого мистецтва з поп -культурою. Питання тільки в тому, чи в цій суміші більше комерції, чи однак літератури.
Творчість Ірени Карпи нагадує трішки книжки Наталії Сняданко чи Софії Андрухович. Майже всюди виступає молода загублена героїня, найчастіше журналістка, з сердечними проблемами. У кожної – цікаві думки та спостереження на тему рідної культури. Однак образ жінки інтеліґентки досить передбачуваний та несвідомо схематичний. В Україні рідко трапляється популяризація жіночої творчості, не бачимо там такої маркетинґової співпраці, як серед чоловіків письменників, яких у більшості “вивів на вершину” Ю. Андрухович. Музика, перформанс, приватне життя та суперечливі публічні виступи І. Карпи – це її успішний комерційний проект книжкового ринку.
Самостійна письменниця стала зіркою поп- культури та швидко з’явилася в журналі “Playboy”, завдяки чому її літературна творчість стала ще популярнішою. Карпа дуже справно балансує поміж мистецтвом і кітчем та халтурою. Добре знає силу ЗМІ, має власний веб сайт, де поміщає всі новини зі свого творчого життя та архівує колишні матеріали.
У неї є профілі в усіх найпопулярніших соціальних мережах. Крім веб- сторінки, українська письменниця веде блоґ, на якому можна прочитати її коментарі та новини з її творчого та приватного життя. Вона активна всюди, де можливий контакт з широкою аудиторією. Український журналіст Дмитро Десятерик написав про Карпу, що вона, “на відміну від “рекламістів”, намагається сказати про важливі речі, причому через себе, що нині – рідкість”.
Артистка знає, що популярність та суперечливість ведуть за собою також ненависть. Як сама каже, трапляються часом ворожі коментарі в Інтернеті: але частіше від чоловіків, ніж жінок.
– Моя література допомогла якось себе збагнути багатьом молодим людям, в першу чергу, жінкам. Це якась жіноча емансипація на рівні підсвідомому та не дуже підсвідомому (…). То суспільство ще не готове, воно все ж таки жує всі ці речі, – пояснює авторка в програмі “Прочитання”.
Коли йдеться про літературну творчість Карпи, то її книжки здобули великий попит, але часом важко їх відрізнити одну від одної. Мабуть, усі її твори є наслідком заморських подорожей. Повість “50 хвилин трави” представляє закомплексовану молоду дівчину Євку, яка постійно міняє сексуальних партнерів. Один з коханців героїні, найважливіший з усіх, Данило, весь час подорожує, тому Євка компенсує його відсутність другорядними партнерами. У повісті “Фройд би плакав” головна героїня Марла не може знайти свого місця. Її шлях багатий на пригоди, також любовні. Вона – роздерта між шведським коханцем з місією покращити світ і російським азартним вболівальником, який займається шоу-бізнесом. Під час подорожі майже всі нові міста нагадують Марлі Україну та викликають роздуми про рідну державу. У книжці “Перламутрове порно (Супермаркет самотності)” мотив подорожі повторюється. Головна героїня, Катакана Клей, подорожує Німеччиною, Україною, Росією і такими екзотичними країнами, як Індонезія чи Шрі-Ланка. На своєму шляху зустрічає різноманітних сучасних персонажів суспільства.
Цього року вийшла нова книжка Карпи – “Піца Гімалаї”. Роман, майже так, як і всі попередні, переповнений таємницями, небезпечними подорожами, екзотичними пригодами. “Нотатки до нього я збирала по всій Азії, від М’янми до Лаосу й Бутану, тому географія подій вийшла радше міфічною, аніж фактичною”, – розповідає письменниця про свою книжку.
Крім книжок, Ірена Карпа видала також сім музичних альбомів: “Фактично самі” (1998), “Б.П.П.” (2000), “Kurva cum back” (2004), “Lo-Fi TRavmy” (2005), “Космічний вакуум” (2021) – sic!, “Ін жир” (2007) та “& I made a Man” (2011). Альбом “Космічний вакуум” хронологічно постав раніше за “Lo-Fi TRavmy” – 10 років тому, 2001-го, і з того часу він офіційно в Україні не видавався, а розповсюджувався на концертах та інших подіях поміж шанувальників української музики. “Але знаєш, любий мій екс, дякую за секс!” – співає І. Карпа в приспіві. Її музична група називається “Qarpa” – від прізвища зірки, – але з початку гурт творив музику під назвою “Фактично самі”.
У музичних текстах співачки багато сексуальних алюзій, на обгортці першого альбому написано “Fuck тично самі”. Видно, творці добре знають, що найкраще продається. Однак секс-символ української літератури та музичного ринку здається суперечливим тільки в Україні, де культивовані зовсім інші культурні зразки жінки. Факт сексуальної самосвідомості дівчат шокує тільки на сході Європи: на Заході І. Карпа нічим не відрізняється від інших зірок шоу-бізнесу. Здається, що саме в Україні, де так довго існувало табу жіночої сексуальності в культурі, такі сміливі письменниці, як С. Андрухович, І. Карпа, – дуже потрібні. Романи чоловічих авторів розповідають про сексуальність з нібито універсальної точки зору, однак така “універсальність” завжди є чоловічою, а жінка виявляється об’єктом сексуальних домагань героїв.
І. Карпа встигає ще й працювати на телебаченні: вона стала обличчям українського MTV, а свій досвід праці здобула в “Інтері” в програмі “Перша експедиція”. Характер зірки найкраще передає її відповідь для “Хрещатика”:
– На “Інтері” програму просто закрили. Адміністрація каналу вирішила, що людям не потрібна культура. Тож я опинилася перед вибором: їхати мені до Польщі чи працювати на MTV. Що таке писати книжку на стипендію, я знала, і оскільки я юний революціонер, вибрала новий шлях. Уперше в житті працюю так, що потрібно щодня їздити на роботу. Процес і команда мені подобаються. Але це точно не те, чим все життя займатимуся.
“Наше слово” №52, 25 грудня 2011 року {moscomment}
