Людмила Лабович ■ ПОДІЇ ■ №5, 2013-02-03
Удруге Білостоцький відділ Союзу українців Підляшшя організував у Білостоці новорічну забаву під гаслом «Маланка-вишиванка». Новий рік за юліанським календарем привітало понад 80 людей.
У підляських селах з вітанням Нового року пов’язаний звичай «гоготання» – тобто спеціального колядування, коли гурти переодягненої молоді ходили від хати до хати і просили почастунку (передусім кишки, яка була обрядовою новорічною стравою). Залежно від села, перший день року називали «Гоготуха», «Голотуха», «Оготуха», «Готуха».
Хоч за традицією Новий рік підляшуки вітали на святого Василя, значить першого дня року, то сьогодні найбільш поширеним є звичай зустрічати його в день святої Меланії. На Підляшші на окреслення новорічних забав уже багато років тому прийнялася характерна – хоч невідома досі в реґіоні – назва «Маланка».
Українське середовище зустрічає Новий рік за старим стилем від початку 1980-х років. Від того часу щорічно під звуки української музики розважаються українці в Більську. Українські Маланки є також традицією білостоцького середовища. Так було й цього року – новорічна Маланка разом з групою «The Ukrainian Folk» пройшла в Більську та вдруге після перерви – у столиці воєвідства.
– У Білостоці такі забави відбувалися в 90-ті рр. минулого століття, – згадує Павло Місіюк. – Тоді їхнім організатором був Союз української незалежної молоді. Ми, тобто я і мої друзі, були студентами. Ми щорік улаштовували такі забави, на які приходило навіть 200 осіб. Потім була досить довга перерва. Минулого року ми вперше організували Маланку, на якій звучала виключно українська музика. Нашою метою було, щоб люди прийшли не лише привітати Новий рік за юліанським календарем, але щоб також могли потанцювати з українцями під українську музику.
Ідея введення до місцевої традиції Маланок народилася при нагоді занять з української мови для дорослих у рамках проекту Союзу українців Підляшшя. Минулорічна забава – може дещо скромна (на яку однак прибуло майже 50 осіб) – показала, що є велика потреба в подібних розважальних заходах українського характеру.
– Нема таких пропозицій на білостоцькому ринку, – говорить Андрій Давидюк – хоч є багато т.зв. «Сильвестрів у юліанському стилі». Сама назва показує, чого на них можна сподіватися. Ми самі свого часу ходили на такі забави до весільних залів, де грає музика «диско-поло», з мовою, не надто наближеною до нашої рідної. Крім того, ніхто там не співає. От, люди йдуть, бо треба якось відзначити 13 січня. А ми маємо свої вимоги – по-перше, щоб була українська музика, а по-друге, щоб можна було поспівати.
Відновлення колишньої української ініціативи молодих жителів Білосточчини стало нагодою для того, щоб об’єднати середовище, яке в 90-ті роки розвивало українське молодіжне життя Білостока, і теперішнє покоління української молоді. Це досить добре вдалося – на забаву прийшли студенти і люди середнього віку: журналісти, юристи, викладачі. Чимало присутніх були одягнуті у традиційні українські сорочки.
– Чому «Маланка-вишиванка»? – продовжує А. Давидюк. – Коли зустрічаємося на уроках української мови, завжди появляється якась нова думка. Однією з них був виїзд в Україну. Влітку ми вибралися групою до Львова на День Незалежності. Нам дуже сподобалося, що цього дня більшість людей у місті одягнула вишиванки – і молоденькі дівчата, і старші люди, і малі діти. У центрі міста всі були у вишиванках, це дуже файно виглядало. І ми подумали, що це буде наша пропозиція на Маланці – контрпропозиція для тих усіх «Сильвестрів удруге», які за головну принаду мають танець живота чи печене порося. А тут маємо вишиванки, маємо свою музику, маємо співи.
На білостоцькій Маланці заграв ансамбль «Позитив» з Більська. На жаль, його виступ почався дещо з запізненням – акордеоніст групи Петро, разом з українським фольк-гуртом «Гойраки» з Ботьок, якраз того дня брав участь у кастинґу програми «Must be the music», тож і довелося трохи на нього почекати. Однак учасники Маланки не могли нарікати на слабку дозу гарної української музики – під час забави з концертом колядок та українських ліричних пісень виступив дует бандуристів – Ярина і Тарас Кузьмичі, професійні співаки Підляської опери і філармонії м. Білостока. Вони – львів’яни, декілька років проживали в Ґданську, а тепер уже кілька місяців живуть і працюють у Білостоці.
Крім танців і виступу бандуристів, «царювало» спільне співання українських пісень. Хто не знав слів, міг скористатися спеціально приготовленими на цю забаву міні-пісенниками з найпопулярнішими народними творами.
Новорічні українські Маланки 30 років тому були першими проявами організованої активності українського середовища Підляшшя. Нині подібних забав, організованих різними середовищами, відбувається доволі багато. Українські відрізняються на цьому фоні більш помітним народним характером. Це, зокрема, видно на прикладі нової ініціативи – «Маланки-вишиванки» в Білостоці. ■
