Богдан Гук ■ ГРОМАДА ■ №6, 2013-02-10
Соціологічні та інші записки неупередженого спостерігача
Дві дівчини: одна – Маланка, друга – Депортація…
Маланка – це традиційна нагода для радості. У своєму офіційному календарі українці в Польщі не мають багато приводів для радісних днів, бо наше буття пронизує сумна, а не радісна історія. Щоправда, ці міркування дійсні радше для національного циклу свят: ми – громада, яка зазнала невдачі в змаганнях. У громади з двома депортаціями на спині не буде свят перемоги. Натомість цикл церковно-обрядових у нас веселий. От, маланка так прижилася, що навіть писати її не годиться з великої літери чи брати в лапки – це просто новорічна забава. Вона дає настільки багато причин для усміху, що більшість із нас забула: головним героєм мала б бути не весела дівчина на ім’я Маланка/Меланка, а преподобна Меланія. Її день і половина ночі – це 13 січня (за старим стилем 31 грудня). Поваги мав би додавати і той факт, що героєм наступної половини ночі, 14 січня (за старим стилем – 1 січня), був колись сам св. Василій…
Мистецтво жити у згоді з календарним перехрестям
Перемишлянам цього року календар не дав можливості ідеально вкластися в традицію, хоч вони це дуже люблять. Однак місто має свої вимоги. Важко людям з 8-годинним часом праці, відірваним від хліборобської ниви, організувати себе для громадського свята іншого дня, ніж в суботу чи в неділю. Як до міста додати державу й суспільство з панівним не григоріанським, а юліанським календарем, то субота-неділя стає цілком спасенним виходом з ситуації, коли селянський календар наказує святкувати по-іншому. Отож, перемишляни мали б тоді цього року зустрічати ніч Меланії з Василем з неділі на понеділок…
Однак «керівник» календаря, перемиський відділ ОУП, зробив немало, щоб у «селянський код» вписати нові значення. З соціологічного погляду цікаво взагалі відстежувати в Перемишлі способи єднання міської традиції, представником якої є будинок Народного дому і пов’язані з ним культурні уявлення, та селянської, що її репрезентував цього разу тандем Меланії і Василя.
Перевлаштувавши календар з 13–14 на 12–13 січня, ОУП взялося за підвищення температури в актовому залі НД. Надворі було тільки трохи нижче як 2–3 градуси, проте непостачання тепла з міської тепломережі все ж таки треба було подолати. І все це вирішила робота електронагрівачів. Питання не належало до маловажних: кличем вечора було «маланка-вишиванка», тож організатор мав дати підстави для того, щоб гостям у самій вишиванці не дув холод по спині.
Важливіше від грошей
Наступним соціологічним коментарем до перемиської маланки хай буде опис ситуації класичного багатоскладового обміну між організатором та учасниками. В чому справа? По-перше – символічний обмін і його вартість. Перемишляни не лише йдуть на маланку – вони йдуть заразом у НД, тобто до радості додається усвідомлення ваги присутності в особливо престижному місці. Саме там радість є вищою і має глибший сенс. По-друге, обмін матеріальний. Організатори подали «маланково-василевим друзям» сиґнал про те, що місцю, престижем і обставинами якого насолоджуються, – будинкові НД, – потрібна допомога. Відгук на скарбничку, яка закружляла серед гостей, мав більше-таки символічну вартість, ніж матеріальну. Символічну тому, що сума приблизно 1 500 зл. хоч і невелика, то все ж свідчила про важливіше від грошей: наявність зв’язку з Народним домом та його репрезентантом – ОУП. Якщо такий зв’язок існує, то учасники культурних заходів у НД ще не один раз наповнять оупівсько-народнодомівську скарбничку – як не всю, то хоч трохи, щоб дно закрити.
Оскільки маланка є особливим символічно-матеріальним простором, організатори звернулися до гостей вечора ще з одною «безвідмовною» пропозицією. Чудова ікона, яку виконала художниця Маргарита Давидюк та безкоштовно передала на аукціон – гарна ж спокуса… Придбати ікону, – презентувала її Зоряна Мричко, – це ж задовольнити не лише своє відчуття краси, але й добре виконаного обов’язку перед громадою. Цим чуттям і гарною сумою поділився з Народним домом Зенон Борис, новий «молільний» власник ікони.
Важливо й те, що організатор намагався бути лояльним до своїх добродіїв. Голова Комітету відбудови Народного дому Андрій Комар, вийшовши перед львівську капелу «Кантилена», яка непогано «давала ногам знати», розповів присутнім про хід ремонту будинку 2012 р. та плани на 2013 р.
Повінчані і?..
Інші соціологічні міркування – громадська роль маланки. Це ж дуже культурні та леґальні обставини для знайомств: зокрема, для пошуку партнерів майбутнього життя. Тут виникла наступна цікава ситуація: встановити співвідношення між кількістю повінчаних та невінчаних пар. Наскільки перемиська громада парна, а наскільки розрізнена? Висновок: Перемишлеві тон задає подружжя. Це його сильна «сотня», озброєна авторитетом Церкви та місією вижити в суспільстві й підготувати дітей до старту в життя. Оскільки цей старт обтяжений «українським горбом» – кількість маневрів української родини є більша, ніж її польського відповідника.
Мобільність
Якщо вже про маневри, то, замінивши їх спершу словами «фізична мобільність», слід описати основну символічну баталію вечора: вишиванки. Організатор (тут: вірний традиції маланки як ночі перетворень…) бажав, щоб усі прийшли у вишиванках, однак Марійка Туцька з-поміж присутніх 161 чоловік нарахувала трохи понад 30 у традиційному одязі українських селян. Я так і не встиг соціологічно покопатися в темі – не дозволив хід подій.
Отож: «мобільність». Чому? Тому, що Анна Філь проголосила конкурс на найкращу вишиванку, а це пов’язувалося з її презентацією. Представникам двох вікових категорій, молодшим та старшим, доводилося представляти не лише вишиванку, але й себе в ній. Що цікаво: мобільність старших була набагато вищою, аніж молодших. На мій погляд, найбільшою кількістю імпозантних рухів заявив про себе Владислав Малиновський. Журі, тобто Марія Стрілка, Марія Туцька та Андрій Комар, вирішило по-іншому: молодіжну нагороду, яку фондував почесний консул України в Перемишлі Олександр Бачик, узяли Марія Лазаренко та Михайло Заполох; серед старших – Богуслава Комар і Павло Хомик.
Малесенький етюд…
Найсмішнішу сцену цієї ночі, далеку від вишиванкових вимог естетики, я помітив… у коридорі. Бачити було нелегко – хлопці смалили «папіроси». Димова непроглядність починалася вище пояса людини нормального росту, тож я міг відстежувати тільки події внизу. І побачив: там, наче в іншому вимірі дійсності, в міру молодий перемишлянин, припавши навколішки, величезною краваткою своєю до блиску чистить чорні туфлі своєї або й не своєї панни-маланки… Тут усі науки, як і цей панок, пропащі. Приниження і возвеличення в одному жесті!
З географії
Цієї ж суботи проти неділі 13 січня маланку відгуляли українці в Хотинці. До Перемишля завітали пари з Кальникова і Ветлина-Торонто, Торонто-Перемишля та інших просторових конфіґурацій (а якщо про нетрадиційні конфіґурації типу чоловік-чоловік або жінка-жінка, то їх не було: проте слід готуватися до сприйняття… й такого варіанту участі в нашому громадському житті). А наступного тижня в Тучапах коло Ярослава своїм парафіянам і друзям ярославської парафії маланку організував парох Богдан Круба. ■
Коментарі
Читав раз, читав другий.
І не знаю про що цей текст – яка мета…
Питав знайомих: одного, другого… п”ятого і тд. – може вони щось пояснять.
Але вони також не знають про що цей текст