Якуб Логінов ■ УКРАЇНА-ПОЛЬЩА ■ №46, 2015-11-15
Декілька років лобіювання в кабінетах адміністрації ЄС, тисячі зустрічей, години переговорів і величезні сподівання – все це попередило запровадження на польсько-українському кордоні «малого прикордонного руху» (МПР). Сьогодні ми вже забули про те, що потребу запровадження MПР обґрунтовували тоді арґументами соціально-економічного змісту. Нібито безвізовий режим посприяє розвиткові прикордонної торгівлі і зніме соціальне напруження в цих депресивних, прикордонних з Польщею районах України.
Чи так сталося? Після декількох років функціонування MПР можна вже сказати, що ці очікування не збулися. Та й не могли збутися, бо вслід за відкриттям безвізового руху не пішла леґалізація прикордонної торгівлі непідакцизними товарами. Але це не означає, що така торгівля не відбувається. навпаки, українці їздять чи ходять до Польщі торгувати всяким товаром, переважно цигарками й алкоголем, але роблять це нелеґально або напівлеґально. Водночас Польська держава ставиться до цього явища дуже непослідовно: замість підтримувати розвиток базарної торгівлі непідакцизними товарами та боротися з контрабандою цигарок і горілки, практикує якраз протилежне.
Уявімо собі, як це все могло б виглядати в ідеалі. Як правило, тепер українські продовольчі товари набагато дешевші, ніж польські (хоч є чимало винятків). Мешканці прикордоння на ринках Львова чи Луцька продають за копійки вирощені у своєму городі овочі, хоча могли б їх продавати набагато дорожче в тому ж Перемишлі, Холмі чи Грубешеві. Тим паче, що поляки люблять українські продукти, особливо ті домашні, тож попит є. Здавалося б, нічого простішого: власник картки МПР їде з вирощеною у своєму городі морквою і цибулею на базар до Перемишля, сплачує торговий збір, можливо, ще якусь державну оплату-мито в розумному розмірі, – і леґально продає свій товар. Серед нього назбирані в українському лісі гриби і малини, мед із власної пасіки, домашні продукти, квашену капусту, моркву «по-корейськи» тощо. Разом з тим, набір дешевших, ніж у Польщі, українських продуктів з крамниці, наприклад, цукерки, львівська кава, сушені кальмари, українська косметика – усе те, що має популярність серед поляків, а чого поки що ще нема в польських крамницях.
Як наслідок, мешканці Жовківського чи Мостиського районів, у яких є тяжка економічна ситуація, мали б можливість леґально й гідно заробити на життя, без потреби носити контрабандні цигарки. Поляки могли б купити на базарі улюблені українські продукти, а в польський державний і місцеві бюджети йшли б гроші з торгового збору і податку-мита, яке сплачували б українські торгівці. Українці частину зароблених грошей витратили б у Польщі, от і користь з такої ситуації мали би всі. Та ні, не можна, адже польські закони такого не допускають.
– Щоб громадянин України міг леґально продавати моркву з власного городу і домашній джем на польському базарі, потрібно пройти такі формальності, як у великій корпорації. Згідно з чинним законодавством, іноземний громадянин не може леґально продавати товари на базарі як фізична особа. Іноземці можуть проводити підприємницьку діяльність тільки у формі Товариства з обмеженою відповідальністю, причому для привезення товару з України та його продажу в Польщі навіть у невеликій кількості необхідно пройти повну імпортно-експортну процедуру, – пояснює Маґдалена Смоковська, прес-секретар Міністерства економіки Польщі. – Громадянин України може, щоправда, декларувати певну кількість товару на власні потреби і леґально привезти його до Польщі, але, в такому випадку, не можна цим товаром торгувати, бо це було б незгідне з ціллю, декларованою на митниці.
Окрема проблема, яка гальмує розвиток леґальної базарної торгівлі українськими продуктами, це обов’язок атестації.
– Згідно зі статтею 10 закону «Про торгову якість сільськогосподарських і продовольчих виробів», продовольчі й сільськогосподарські продукти, що ввозяться з держав, які не належать до Європейського економічного простору, можуть бути допущені до торгівлі лише за умови проведення нашою установою (Inspekcja Jakości Handlowej Artykułów Rolno-Spożywczych) контролю якості, – інформує Ізабела Здроєвська з прес-служби Головного інспекторату торгової якості сільськогосподарських і продовольчих виробів. Нема формально жодної можливості обійти ці вимоги у відношенні до базарної торгівлі невеликими партіями українських товарів, продаваних на польському ринку.
Звісно, що на практиці прикордонна торгівля відбувається. Українці продають «з рук» товари, ввезені до Польщі «на власні потреби». Однак це все – нелеґальний ринок. А чи не простіше було б дозволити власникам картки МПР леґальну торгівлю відносно невеликими обсягами непідакцизних товарів, зокрема домашніх продуктів, за умови оплати базарного збору і державного мита в розумних розмірах (наприклад, 50 – 100 злотих на місяць) та звільнити з обов’язкової атестації товари, що їх продають на базарах у невеликому обсязі. Для цього потрібно внести дрібні зміни в декількох законах. Менше слів про солідарність з Україною, а більше таких конкретних рішень – цього хотілося б від депутатів нового парламенту. Прикордонну торгівлю можна скерувати в цивілізоване леґальне русло одним законом. Може, варто було б, щоб ми почали такого закону домагатися? ■
