Валерій Майданюк, політолог ■ УКРАЇНА ■ 2010-06-10
Сьогодні до влади в Україні прийшли люди, яких за політичним світоглядом та ідеологією можна без перебільшень назвати малоросами. Без образ. Можливо, для багатьох із них це навіть буде компліментом.
Для європейської свідомості, яка давно увійшла в епоху національних держав, важко зрозуміти, як можна бути представником одного народу, і, водночас ненавидячи його, щиро любити інший народ, фактичного окупанта. Але для української держави в центрі Європи – це, на жаль, повсякденне явище.
Малоросійство має дуже багато спільного з колабораціонізмом та психологічним комплексом меншовартості. Великий український мислитель -державник та ідеолог українського консерватизму В’ячеслав Липинський визначив малоросійство як “хворобу бездержавності”. Воно проявляється в байдужому і часто неґативному ставленні до українських національно -державотворних прагнень, традицій, проте в активній підтримці російської культури й великодержавної політики.
Малоросійство взагаліто не образа і не ярлик, адже цей вид світогляду навіть претендує на статус офіційної ідеології в Україні та в Російській Федерації, а за визначенням – це комплекс провінціалізму серед частини українського народу, зумовлений довгим перебуванням у складі Російської імперії. Малороси не вважають себе українцями, на їх погляд, українці та українство – це результат аґентурної підривної роботи японських, німецьких, австрійських, польських чи американських спецслужб з метою розколоти “єдину Русь”. Малороси шаленіють від усього російського – “рідного та близького” їхньому яничарському серцю, все російське щиро кохають: культуру, літературу, мистецтво, музику, водночас зневажаючи все українське – як вороже “єдиній слов’янській культурі”.
Характерною особливістю мислення малороса є сліпота. Малорос не бачить нічого, крім Росії, і до того ж Росії не реальної, а міфічної, “братерської”, “слов’янської” та “православної”. Він як сліпець, не здатний побачити аґресивної політики Росії щодо України, російського економічного шантажу та енергетичного зашморгу, кремлівської інформаційної війни проти України – війни на знищення. Малорос не побачить навіть російських танків на згарищах українських міст, а побачить лише “возз’єднання братніх слов’янських країн”, і цей момент буде для нього вершиною його задоволення, закономірним та неминучим історичним моментом. Виходячи з таких принципів, малороси ведуть державну політику щодо Росії.
Ще однією характерною рисою мислення та світогляду малороса є комплекс меншовартості. Малороси вважають все українське “скромним”, “немодним”, “застарілим”, а то й узагалі “зайвим”. Такі люди завжди слухають російську або іноземну музику, читають російські книжки та дивляться російські фільми, зневажливо уникаючи української культури. Навіть коли вони бачать певні успіхи України на міжнародній арені (наприклад, перемоги на Євробаченні, бої українських боксерів чи успіхи українських футболістів), вони скептично ставляться до успіхів своєї країни. Для них Україна просто за визначенням не може бути в чомусь першою та успішною. Вони не хочуть вірити, що на території України була колись високо розвинута трипільська цивілізація, що українських козаків боялися та поважали і в Європі, і в Азії, що українські вченні зробили безліч наукових відкриттів, – це для них фантастичні вигадки націоналістів. А ось у твердження, що “Росія – батьківщина слонів” чи в інші справді фантастичні вигадки про “величезну” роль росіян у світовій історії, вичитані в дешевій російській жовтій пресі, якою наповнені українські кіоски, вони повірять без застережно.
Є й інший, менш яскраво виражений тип малороса, що однак не змінює суті цього психологічно культурного феномена. Малорос може розмовляти українською мовою, підтримувати українські національні традиції, але водночас соромитися всього українського, усього свого, відчуваючи свою меншовартість перед іноземцями, особливо росіянами. Він завжди перейде на російську мову спілкування, коли до нього звернуться російською, навіть якщо звертається людина, яка все життя прожила в Україні і чудово розуміє українську мову. Зона популяції такого виду малороса – Центральна Україна. Ці українські землі занадто багато перебували під владою Російської імперії, місцеве українське населення цілком логічно орієнтувалося на еліту – фактичних колонізаторів. Заборона української мови та всього українського разом з інтенсивною русифікацією зробили свою справу – незалежна українська держава отримала мільйони абсолютно аполітичних і байдужих до батьківщини громадян. Батьківщина для них – і Москва, і Приморський край, і Соловки. Характерними рисами такого малоросійського світогляду є усвідомлення власної вторинності та услужливості перед представниками інших націй.
Та проблема малоросійської свідомості мільйонів “космополітів” не була б такою гострою, якби все залишилося на рівні марґінальних розмов про “нашу Росію”, російську культуру, про “дружбу” України та Росії, переплетених байками російських історико -політичних міфів, якби малороси раптом не прийшли до влади в Україні. А те, що роблять малороси при владі, – це руйнація української держави. За кілька місяців свого правління малороси провели стільки диверсій – як у внутрішній, так і в зовнішній політиці нашої держави, – що розгрібати їхні наслідки майбутня українська влада буде, мабуть, десяток років.
Сьогодні малороси при владі – малоросійський уряд, коаліція та президент руйнують всі здобутки державного суверенітету України, заганяють нашу державу в російську боргову яму, набирають багатомільярдних кредитів, обміняли на дешевий газ українське місто Севастополь, продовживши на 40 років базування російського Чорноморського флоту на українській землі. В. Янукович вже домовився віддати під російський контроль українську газотранспортну систему, авіаційну, хімічну та атомну галузі, а також найважливіші стратегічні українські підприємства.
І здійснюють вони такі руйнівні для українського державного суверенітету удари не лише тому, що їм потрібно розрахуватися за фінансування своєї виборчої кампанії, а суто з ідейних переконань – адже вони хочуть, щоб Україна стала нарешті і їхньою батьківщиною – Малоросією, губернією оновленої Російської імперії.
“Наше слово” №24, 13 червня 2010 року {moscomment}
