(гс) ■ ПОДІЇ ■ 2010-02-19
Польські кресові середовища під проводом о. Тадеуша Ісаковича-Залеського 5 лютого пікетували українські дипломатичні установи в Польщі, вимагаючи засудження визнання президентом Віктором Ющенком Степана Бандери Героєм України, а воїнів ОУН і УПА – учасниками боротьби за незалежність України.
Акція протесту, а також прес-конференція, проведена у Варшаві, проходили під гаслом “Польща й Україна – дружба і єднання. Ющенко, Бандера, ОУН, УПА і СС “Галичина” – ганьба й засудження”.
У зверненнях до В. Ющенка, Юлії Тимошенко та Віктора Януковича кресов’яни вимагають анулювання цих декретів. В іншому листі вони звертаються до футбольних організацій (ФІФА та УЄФА), щоб ті розглянули можливість перенесення матчів Євро -2012 із “залитого націоналізмом” Львова. Виступи кресов’ян знайшли свій контрвідгомін в Україні – під деякими польськими дипломатичними установами мітинґувальники вимагали припинити польською стороною вияви українофобії та шовінізму, а учасники пікетів скандували, зокрема, “Армія Крайова – бандити!”, “Польще, покайся!”, “Бандера – наш герой!” тощо.
Треба розуміти біль людей, досвідчених горем воєнних подій. Проте боротьба за увічнення пам’яті польських жертв волинської трагедії у версії о. Ісаковича та кресових середовищ давно вийшла поза рамки християнської молитви в дусі примирення і помандрувала десь на окраїни шовінізму, чорно -білого оцінювання подій, цькування та маніпуляцій. У ході варшавської прес-конференції, а потім під Посольством України було чути (у цьому колі вже не вперше) вислови про “брунатного президента Ющенка” чи “неофашизм у версії Ющенка”, – а це напевно не прокладає шлях до дружби та єднання. Так само, як і брехня про Об’єднання українців у Польщі та “Наше слово” – нам дістається за те, що в справах минулого ми сміємо висловлювати свою, іншу точку зору. Коли голова ОУП Петро Тима пригадує в польських мас- медіа, що треба брати до уваги, що Бандера боровся також за незалежність України, а в розпалі волинських подій сидів у в’язниці, то в оцінці о. Ісаковича за ці слова він повинен стати перед прокурором за популяризацію фашистів.
Інший спосіб брудного піару (взятий з того ж кошика, що й фальшиве переконування, начебто в Україні немає хрестів на польських могилах), це наклеп, нібито ОУП витрачає гроші польських податників на націоналістичну діяльність. Ісакович прямо закликає МВСіА переглянути дотаційні заяви цієї організації. До віночка безпідставних закидів він приточує своє переконання, що українці в Польщі повинні мати іншу організацію, ніж ОУП – вільну “від подібних нахилів”. Цікаво, чи знайшов він уже юриста, який у пориві любові до українців складе статус такої єдинослушної організації?
Подібних квіточок (а взагалі-то бур’янів) у кресово- ісаковичівському городі значно більше. Можна це все збувати як вибрики горстки радикалів, яким завжди ближчими будуть кордони ІІ, ніж ІІІ Речі Посполитої. Проте видно, що їхнє середовище зміцнюється й професіоналізується. Наївно було б вірити, наприклад, що термін пікету був випадковий: організатори добре мусили знати, що за два дні перед виборами в Україні та жеребкуванням у Варшаві відбіркових груп на Євро-2012 вони потраплять до більшості ЗМІ, редакції яких у той час мали загострене чуття на українському тематичному відтинку. Інша справа, що самі журналісти віддають свої шпальти або ефір радикальним висловам у погоні за ньюсом без роздуму, а часто просто навіть елементарних знань про українсько -польське протистояння. У цьому випадку результат був такий, що кресов’яни могли потрапити до широкого кола польських глядачів і на свій лад спотворити картину трагічного минулого. Іншу ціль таких акцій виражають слова ідеолога “Радіо Марія” Єжи-Роберта Новака: “Так, насправді, це ми представляємо владу; докажімо це конечно в наступних виборах, віддаючи голос тільки за того, хто буде відстоювати польські справи і дбатиме про поляків у сусідніх країнах. Час, щоб усі, хто провинився віватами на честь Ющенка та бандерівців, тепер це відчули”.
Священик Ісакович часто висловлює свою гордість з приводу того, що має в собі частку української крові, любить українську культуру й хоче приязні з Україною, але досі нічого не зробив для вірогідності цих слів. Щось зовсім протилежне вдається йому досягти з кожним публічним виступом. Праця істориків, ретельні дослідження та сперті на них програми навчання молоді – це, мабуть, не єдиний, але один із кращих способів зупинення маніпуляцій щодо минулого наших народів. Питання – чи для мас медіа це був би ньюс?
“Наше слово” №8, 21 лютого 2010 року
