Адам Вевюрка ■ ПОДІЇ ■ №19, 2014-05-11
Три роки підряд перед Великодніми святами у нашій школі в Лігниці відбуваються майстер-класи малювання, воскування, батикування писанок. Цього року навчання проведено під час Страсного тижня, а саме в середу 16 квітня. Координаторами були вчителі Ольга Височанська та Адам Вевюрка, які передавали учням знання про великодні звичаї в різних частинах України, також на Лемківщині.
Учні здивувалися, коли дізнались, що в західній церкві Ісуса Христа довго зображували не так, як сьогодні. Був це молодий кучерявий хлопець. Лише під впливом грецьких мозаїк і культу плащаниці на Сході Ісуса Христа почали змальовувати по-іншому, як сьогодні ми це бачимо на образах чи іконах. Доказом цього є лик Ісуса Христа на Туринській плащаниці.
Свята – це народні вірування, у яких поєднані язичницькі та християнські звичаї. Наприклад, обливання водою – це дохристиянський обряд. Серед лемків така традиція була не надто популярною. Можливо, тому що на свята часто ще тримався сніг.
На знак любові, симпатії, пошани чи просто для забави дарували одне одному писанки. Тільки тут не давали гратися освяченими крашанками. Яйце символізувало радість і повагу.
На майстер-класах молодь мала змогу розписати писанки і по-новому глянути на вікову традицію предків. Наші родини часто забувають про цей гарний звичай. Тільки старше покоління його практикує, даруючи своїм дітям та онукам готові писанки. У кожній культурі розмальоване яйце є символом нового життя, надії, добра. Для нас як меншини воно має ще одне значення, адже це свідчення того, що ми, хоч і примушені жити в розпорошенні на чужих землях, зберігаємо звичаї предків. Тому наші писанки несуть у собі силу життя, не тільки нашого, але й залишеного на рідних землях 1947 р. Якщо людина береже традиції, то усвідомлює, ким є вона.
Позаторік і минулого року ми запрошували на ці майстер-класи людей з нашої лігницької громади. Були це Штефан Драган, Оля Шипош. Вони довели, що наступним поколінням варто передавати цю гарну традицію. Ш. Драган представляє перше покоління, а О. Шипош – друге, яке народилося вже на «заході». Через Акцію «Вісла» всі наші люди, а з ними традиції і звичаї, змішалися. Ми часто чуємо від старших жителів, коли вони бачать щось, що не походить з їхнього села: «То не наше! В нас того не било!». Ш. Драган показував писанки з Боднарки, а О. Шипош єднала змішану техніку села Боднарки та Нової Весі. Однак можна зауважити, що всім лемківським писанкам притаманні круглі орнаменти і розпис воском.
У нашій школі є багато учнів з України. Вони показують техніки розмальовування писанок з різних реґіонів. Це цікавий спосіб, щоб продемонструвати реґіональне багатство України.
Цього року ми запросили ученицю ІІІ класу ліцею (тепер уже випускницю) Єву Хом’як. Дівчина займається писанкарством, і це свідчить про те, що молоде покоління продовжує традицію.
Учні дуже гарно розписують писанки, і немає значення, дівчата це чи хлопці. Сьогодні, в добу Інтернету, мобільного зв’язку, швидкого потоку інформації, часто стираються відмінності між людьми і традиціями. Нам не зупинити цього процесу. Тож і на наших писанках з’являються нові орнаменти, які існують поряд з віковими узорами Лемківщини, Бойківщини… А поруч із традиційними курячими яйцями у великодніх кошиках трапляються великі страусові яйця чи маленькі перепелині.
Не забуваймо про звичаї наших предків, привезені у вагонах 1947 р. Наші традиційні писанки є силою української меншини тут, у Польщі. Їхня ориґінальність збагачує всю українську культуру. Вони не роз’єднують.
Успіх майстер-класів серед молоді вселяє надію, що наші звичаї існуватимуть у Польщі доти, доки наступні покоління цікавитимуться віковими традиціями Київської Русі. Хай ця надія завжди живе у наших серцях. Христос Воскрес! ■
