ПОДІЇ ■ №51, 2018-12-23
Для нашої збірної польської свідомості публікація документів про табір праці у Явожні необхідна. Щоб ми знали, що зробили в минулому, і не повторили цього в майбутньому, – говорить Ґражина Станішевська, ініціаторка Польсько-українсько-канадського стипендіального фонду «Калина». Першими стипендію отримали дочка бійця АТО та український історик із Польщі.
«Я була в шоці!»
Фонд «Калина», заснований улітку цього року, зобов’язався виплачувати щомісячну стипендію на суму 1 500 злотих Наталії Буслаєвій, яка вивчає соціологію в Університеті кардинала Стефана Вишинського. Батько молодої українки – Олексій Буслаєв (псевдонім «Татар») у лютому 2015 року загинув біля Дебальцева. Він мріяв, щоб дочка отримала освіту у якомусь навчальному закладі Європи.
– Без фінансової допомоги дівчина не могла б у нас навчатися, – заявляє Ґражина Станішевська, опозиціонерка з «Солідарності», польська політична діячка, колишня депутатка Європарламенту.
Другим стипендіатом громадської організації став Євген Місило – український історик із Польщі, який досліджує трагічне минуле двох країн. Завдяки дворічній стипендії мають з’явитися дві книги та статті на тему табору праці у Явожні в історичних та загальносуспільних виданнях. Історик є автором однієї з перших книжок із документами про акцію «Вісла». Після появи видання у 1993 році Євген Місило був звільнений з роботи в Інституті літературних досліджень при Польській академії наук (пол. – PAN).
– Неофіційно його звільнили за демонстрування свого українства, – говорить колишня діячка «Солідарності». Жінка зізнається, що коли рік тому про це довідалася, була шокована.
– З 1989-го протягом двадцяти років я була депутаткою Сейму польщі та
Європарламенту. 1989 рік – це був час, коли ми міняли Польщу. Не думала, що в 90-х роках людину можуть звільнити з роботи тільки тому, що вона відкрито в демократичній державі зізнається у своєму українському походженні. Певною мірою відчуваю себе відповідальною за таку ситуацію, – пояснює діячка комуністичної опозиції.
Потрібний аналіз сусідських відносин
Умова студентської стипендії полягає в тому, щоб скласти іспити без перескладання та раз на півроку написати статтю або підготувати захід в університеті, який наблизить поляків до України. Умовою стипендії в галузі науки та культури, крім написання двох книг, є публікація статей, пов’язаних зі стипендією, в журналах щонайменше раз на півроку.
Гроші на створення стипендіального фонду збирали в Польщі, Великій Британії та Канаді серед поляків і членів української діаспори. В управі фонду є відомий польський історик – проф. Анджей Фрішке, православний священик – о. Артур Грабан зі Стшелець-Краєнських, активісти української діаспори в Канаді Яніна Кузьма й Адам Стець та інші.
– Зараз ми маємо кошти на стипендії для двох осіб на півроку. Тільки для Євгена Місили грошова допомога передбачена на два роки. Тому необхідні чергові гроші, – не приховує засновниця фонду. Проте зазначає, що вже є спонсор, готовий фінансувати частину наступної стипендії. Її має отримати особа, яка підготує аналіз польсько-українських відносин по обидва боки кордону. Така публікація, на думку польської діячки, мала б стимулювати в Україні та Польщі дискусії на тему двосторонніх відносин і допомогти їх покращити.
– Якщо зможемо зібрати кошти, то в новому році ми хотіли б запустити таку стипендію, – зазначає Ґражина Станішевська.
Cімейні партнерства
Стипендії для студентів, істориків та діячів культури є свого роду продовженням проекту «Польська сім’я – українській сім’ї». Завдяки цій ініціативі з 2017 року допомогу отримало вже 120 українських родин.
– Я називаю цю акцію «партнерські родини», бо між українськими та польськими сім’ями зав’язуються дуже тісні відносини, – заявляє Ґ. Станішевська.
Ідея полягає в тому, що польська родина з Польщі готує посилку для української сім’ї, член якої загинув на війні. Вартість одного пакунку, який потрапляє до родини українських військових, – 1 тис. злотих.
Колишня політик розповідає, що є один поляк з Лодзі, який висилає пачки до своєї партнерської родини в Україні що два місяці. Крім цього, довідавшись, що жінка та діти загиблого українського бійця живуть лише на соціальну допомогу, вирішив створити для неї місце роботи.
– Цей чоловік три місяці збирав і комплектував обладнання для косметичного салону та вислав у семи великих посилках. Заклад уже працює, – розповідає організаторка акції.
Буває, одна людина неспроможна сама надати фінансову допомогу в розмірі 1 тис. зл, тому може формуватися група з кількох осіб. Так було в Лігниці, де група молодих людей купила професійне обладнання для 20-літнього українця, і він має тепер свою автомайстерню.
– Хлопець є найстаршим сином загиблого на Донбасі українського бійця. Працював на якійсь фабриці, але мріяв про автомайстерню, щоб допомогти мамі й молодшим братам і сестрам. Завдяки підтримці людей з Лігниці, хлопець уже заробив свої перші гроші на ремонті автомобіля, – тішиться Ґ. Станішевська й додає: – це свідчення того, що в Польщі є громадянське суспільство.
Слід підкреслити, що вже кілька українських родин були на канікулах у польських сім’ях. Діячка польської комуністичної опозиції зізнається, що почала цю ініціативу, бо зі свого досвіду знає, наскільки така підтримка потрібна родинам.
– Я вирішила, що ми повинні тепер допомогти українцям, оскільки нам допомагали німці, французи, голландці, англійці у той час, коли й мене було інтерновано та ув’язнено. В Україні триває війна, яку вона не починала, – на неї просто напали. І ми повинні тепер українцям допомогти, – переконує Ґражина Станішевська.
