Ярослав Присташ ■ ПОДІЇ ■ №14, 2013-04-07
Р е п о р т а ж
Приїхали з усієї Польщі та України. А почалося так:
– Привіт! Не знаєш, як можна купити квитки на футбольний матч Польща–Україна в український сектор? – запитав мене один знайомий за місяць перед матчем.
– Треба прямо звернутися до Федерації футболу України (ФФУ). Наша група знайомих так купує, – відповів я.
– Ми ж тут організовуємо автобус охочих. А в Польщі не можна купити? – ще я почув.
– У Польщі продають тільки на польський сектор, ще й до того громадян України відсилають в Україну.
Подібні розмови пройшли не тільки зі мною, але й з членами Головної управи ОУП. Дзвонили з Ельблонґа, Білого Бору, Щецина.
– Зацікавлення серед нашої громади велике, – констатував голова ОУП Петро Тима.
А оскільки так, то ГУ ОУП відреаґувала. Саме ФФУ повернуло Польщі 600 не продані в Україні квитки. Тут з’явився шанс, щоб отримати частину з них. Завдяки Посольству України вдалося отримати 150 квитків. Коли вістка дійшла на місця, що є квитки, то протягом двох днів до Головної управи ОУП зголосилося 150 осіб. Щоправда, ОУП хотіло частину мати безплатно – як нагороду для активних членів ОУП, проте ФФУ не погодилася, вважаючи це несправедливим (оскільки інші купували). Та це не знеохотило фанатів українського футболу. Квитки замовили люди з Білого Бору, Варшави, Ґданська, Ґіжицька, Зеленої Гори, Катовиць, Кошаліна, Кракова, Лося (!), Перемишля, Щецина тощо. Люди самі організовувалися й орендували автобус.
Андрій Шмигельський з Ельблонґа закупив 71 квиток для ельблонжчан та ґданщан і особисто поїхав до Львова їх отримати.
– Не чекаючи на поміч ОУП, я почав залагоджувати квитки. Полагодив 71 квиток для наших з Польщі, зокрема 11 для Білого Бору. Зібрав автобус із півсотні людей і повіз на матч, – говорить А. Шмигельський.
На питання, як він це зробив, я отримав відповідь:
– Я звернувся через своїх товаришів-бізнесменів в Україні, щоб допомогли. Представник Федерації футболу Львівської області спеціально поїхав до Києва за квитками і привіз їх мені до Львова.
Під час дороги пішки Варшавою на стадіон молодь одягнулася в українські барви.
– Ми так ішли містом і ніхто нам поганого слова не сказав, так само було під час матчу. Не було неприємних ситуацій. На матчі підходили поляки й вітали нас. Хотіли з нами фотографуватися. Була смішна ситуація, коли підійшло двоє поляків, які запитали мого сина: звідки він так добре польською володіє? Він пожартував: «Я вже у Польщі живу два роки». Вони навіть не здогадалися, звідки ми, – зауважує голова ельблонзького гуртка ОУП А. Шмигельський.
До мене самого навіть звернулася з запитанням група людей з Києва, Запоріжжя та Луганська, які запізнилися з купівлею квитків в Україні. Їм удалося якось купити квитки на польський сектор. Тому на стадіоні видно було серед поляків, на протилежному боці, українські прапори.
Інші групи безпосередньо купували в Україні. Наприклад, приїхав автобус із 20 людьми з Вармії та Мазурів (Бартошиці, Лідзбарк-Вармінський, околиці Венґожева, Ольштина).Приїжджали сім’ями. «Клан» Лайкошів мобілізувався і зібрав 11 осіб – одні з Білого Бору чи Варшави, інші – з Вроцлава, Кошаліна, Ґурова-Ілавецького, а навіть Берліна.
Хоч мороз лупив немилосердно, то серед наших фанатів футболу були старші особи, наприклад, з Білого Бору чи Ельблонґа, які не побоялися холоду.
Ще ми добре не розспівалися, а тут, овва, Ярмоленко бабахнув бомбу у ворота польської збірної, а зараз після нього – Гусєв доправив на 0:2. Українські вболівальники шаліють, польські шоковані. Це лише сьома хвилина матчу!
Будучи на живо на стадіоні поруч із уболівальниками з України, можна було навчитися слів приспівок для підтримки її збірної. Отож, замотуйте на вус: «Ми приїхали, щоб перемогти!», «О-о, о-оо, о-ооо, Юкрейн!», «Українці – найсильніші в світі!». Ті, хто не пам’ятав український гімн, то що 10–15 хвилин міг наспіватися його досхочу і навчитися напам’ять. Коли я їм звернув увагу:
– Хлопці! Гімн на кінець!
– На кінець також, але й тепер, – відповіли й поїхали знову «Щеневмерлу» мучити.
Коли вже холод міцно дошкуляв, то кияни, львів’яни, почаївці чи згадувані вболівальники зі сходу України підскакували й не зовсім коректно вигукували: «Хто не скаче, той москаль!». Попри сильний мороз, хлопці з Англії оголилися до пояса і з барабанщиком зігрівали українську команду до боротьби.
Великий український прапор, який ходив над головами вболівальників, немало налякав служби правопорядку. Коли виявилося, що все гаразд, то вже потім не боронили таких акцій.
Після свистка на перерву багато людей кинулося в туалет… зігрітися в теплі. Інші стали в чергу за гарячим чаєм. Знервовані поляки дискутували:
– Що наші виробляють?! Чому не блокують?! Подивіться, українці зробили чотири напади і забили 3 голи?! Що це таке?!
Український сектор, який протягом усього матчу мав з одну-дві тисячі вболівальників (серед них приблизно 300 осіб з нашої громади в Польщі та міґранти), був голоснішим за весь стадіон. Але годі дивуватися, коли господарі безсоромно програвали.
Виходимо зі стадіону. Жодної аґресії – лише почуття безсилля серед вболівальників збірної Польщі.
– Колись у Києві було подібне, тепер відвернулося, – нагадую польським вболівальникам, які стоять з похнюпленим носом.
– Дійсно, таке було, – визнають вони.
В електричці, ущерть забитій польськими вболівальниками, обговорюють подію і не залишають сухої нитки на польській збірній. Cтараюся потішити:
– Але цей штрафний удар Василевського був пречудовий!
Старший чоловік, який також був на стадіоні і вболівав за Польщу, задоволений, що нема жодних бійок і всі розходяться мирно.
А ми веселі, що серед 55 565 людей на стадіоні разом зі своїми бачили перемогу України. ■
