Особливим є також білобірський навчальний заклад, де сьогодні в початковій школі, гімназії та ліцеї здобувають знання 120 учнів. Гості мали нагоду поспілкуватися з теперішніми школярами та відчути атмосферу школи. Білобірським учнем, можливо, стане Давид Билиця, який на День відкритих дверей приїхав з Кошаліна:
– Школа мені сподобалася, тут, крім навчання, багато інших цікавих занять. Добре, що в школі велику увагу приділяють українській мові та історії нашого народу, – бадьоро стверджує Давид. Його мама теж задоволена поїздкою до Білого Бору. Приїхати сюди спонукала її насамперед добра репутація школи:
– До того, мені подобається підхід учителів до учнів, те, що школа є сучасною і вчить своїх підопічних самостійності. Як на мене, немає проблеми малого містечка, оскільки це лише користь – діти мають можливість вгамуватися й відпочити, – ділиться думкою Галина Билиця. Крім того, вона – українка і тому хоче, щоб її діти виростали в рідномовному середовищі.
Нинішні учні не шкодують рішення навчатися саме в Білому Борі. Наприклад, Дарія Грицков’ян з Кошаліна, яка вчиться в ІІ класі ліцею, не має сумніву, що це був дуже добрий вибір: “Тут загалом дуже високий рівень навчання, а крім того, можемо вивчати українську мову і ще краще ознайомитися зі своєю культурою та історією. Цього не навчусь у жодному ліцеї Кошаліна”, – переконує дівчина. Подібної думки Орест Загорода – учень І класу ліцею, родом зі Старґарда -Щецинського: “Білобірський ліцей вибрав я тому, щоб не асимілюватися: бо ж часто буває, що попри те, що хтось був учнем пункту навчання української мови, то згодом і так відходить від українства. Тут зав’язане знайомство триває навіть після завершення ліцею, а це дає почуття сили”.
Умайбутніх учнів найбільше побоювання викликає те, що самі недостатньо добре знають українську мову. Однак вчителька української мови М. Мандрик -Філь запевнила всіх, що нема чого боятися, оскільки навчання мови починається в школі з алфавіту:
– У ліцеї на своїх уроках я маю чотири категорії учнів: ті, що закінчили українську початкову школу та гімназію; ті, які вчилися в пунктах навчання української мови; ті, що походять з українських родин, однак вдома говорять діалектом; та ті, які слабко або взагалі не говорять українською мовою (кількість останніх може складати навіть 1/3 класу), – пояснює М. Мандрик -Філь. – Однак всі дають раду і складають екзамен на атестат зрілості. Якщо учень цього потребує, то на якийсь час йому пропонуємо індивідуальне навчання для того, щоб наздогнати матеріал. Тому якраз української мови не потрібно боятися, бо зробимо все, щоб учень не мав з цього приводу проблем, – наголошує вчителька.
Натомість сьогодні знання української мови дуже допомагає, хоча б на європейському ринку праці, оскільки це саме Схід нині найбільш відкритий на бізнес і торгівлю, які дають нові робочі місця. “Закінчуючи нашу школу, ви стаєте немовби “білими круками”. З досвіду знаю, що наших учнів, які тепер є студентами, виловлюють, наприклад, до сезонної праці в готелях. І це саме з огляду на знання української мови”, – переконувала М. Мандрик -Філь.
Прийти до школи заохочував також її директор Андрій Дрозд. Він каже, що крім високого рівня навчання (що підтверджено хоча б у загальнопольському рейтинґу ліцеїв, який провела “Rzeczpospolita” та веб сайт Perspektywy.pl – у ньому білобірський заклад опинився серед загальної кількості 400 найкращих ліцеїв у Польщі), усебічного розвитку через факультативні та індивідуальні заняття, розвитку талантів і зацікавлень у гуртках художньої самодіяльності, у їхній школі немає анонімних учнів. “Ми тут знаємо всі один одного, а вчителі завжди намагаються допомогти учням”, – говорить А. Дрозд. А учениця ІІІ класу ліцею Ольга Шкрабан підтверджує: “Завдяки тому, що наша школа невелика, ми – немовби одна велика родина. Таке відчуття безпеки дає нам можливість без сором’язливості відкриватися перед іншими”.
Письменниця Оксана Забужко схиляється до погляду, що причиною упередженого ставлення до творчості Т. Шевченка є пафосне його прочитання, натомість поезія Кобзаря може бути іронічна, антиіронічна, з різними формами маскараду. Діапазон його відчуттів надзвичайно широкий. Однак стереотипне сприйняття Т. Шевченка широко побутує ще й сьогодні. Подібно як стереотипне сприйняття білобірської школи. Отже, час покінчити з цим!

“Наше слово” №13, 27 березня 2011 року {moscomment}