Уже шістдесят п’ятий раз у Хшанові на празнику Святих Петра і Павла зібралися 14 липня священики та віряни Греко-католицької церкви. Після молебня до Матері Божої архиєрейську службу очолив апостольський екзарх у Німеччині та Скандинавії, владика Петро (Крик). Після богослужіння присутні помолилися на панахиді за о. Мирослава Ріпецького, відтак екзарх освятив воду. На відпуст прибули миряни з Вармінсько-Мазурського воєвідства, а також з Варшави. У це символічне місце приїхали найстарші виселенці, які після 1947 р. знаходили в о. митрата М. Ріпецького потіху та християнські послуги.

Всі молилися між встановленими хрестами з вармінсько-мазурських парафій, на яких викарбувані дати заснування парафій на чужині, та згадували о. Ріпецького. Частина парафіян ставала під “своїм” хрестом. Гостями врочистості були: допоміжний елцький єпископ Римо-католицької церкви Ромуальд Камінський, о. прелат РКЦ Едвард Бурчик (друг о. М. Ріпецького), проф. Михайло Лесів з дружиною Марією, депутат Сейму РП Мирон Сич, голова ОУП Петро Тима та інші.

У проповіді кир Петро пригадав, що перше велике свято після виселення відбулося саме тут, на день Святих Петра і Павла: “Коли було горе, коли здавалося, що час для нас непривітний, Бог посилає нам людину, мужа Божого, посилає о. митрата М. Ріпецького, який був відважний: від 1947 р. ми тут збираємося і молимося”, – підкреслив владика. Хоч це місце невелике, маловідоме, проте український народ у Польщі його знає: “Для нас – це виняткове місце… Це наша християнська Мекка. Ми їхали сюди здалека, недосипали ночі, часто й узагалі не спали, бо не було де – на сходах, у стодолі, на сіні. Я сам таке пережив. Попри незручності, була радість, що люди могли бути собою. У них усе забрали – церкви й богослужіння, рідне село. Обдерли їх, відняли все найцінніше. Людей було багато, одного дня відправлялося кілька літургій, – бо неможливо було всіх обслужити на одній. (…) Завдяки цьому люди віднаходили себе, пізнавали”. Кир Роман закликав продовжувати діло митрата Ріпецького.
Господар парафії о. Григорій Столиця розвиває парафію. Хоч вона невеличка, має понад 30 осіб, переважно літніх прихожан. Отець зв’язаний із Хшановом від 1992 р. На парафії був уже 1998 р., знов повернувся 2006 р. Тепер о. Григорій відновлює будинок, в якому жив о. Ріпецький. Парафіяни – вже літні, але парох сподівається, що парафію підсилять молоді люди з-за кордону, які виїхали на заробітки. “Багатьох людей ми втратили. О. Ріпецький працював і багато часу присвячував людям, які приїжджали. Але ті, хто тут мешкав, могли почутися трішки збоку. Можливо, через це, – а багато з них мешкає в Елку, – не признаються до того, що вони є греко-католиками й українцями. Вони відійшли, не можна їх повернути”.
Головна праця о. Григорія – це Осередок духовної допомоги та праця з хворими. Сюди приїжджають люди на два-три дні й духовно себе відновлюють. До цього парох підготовлений на відповідних навчаннях, любить займатися з молоддю. Центр, в якому працює о. Г. Столиця, лише розвиватиметься: уже люди чекають у чергах, щоб приїхати на терапію. Щодо парафії, “то, можливо, прийдуть нові особи, нові родини або може статися якесь чудо, що повернуться попередні парафіяни. Вони можуть вернутися, з досвіду інших парафій це видно: приходили наступні покоління. Довідалися, що батьки були українцями, і верталися”, – підсумовує парох.
Отець М. Ріпецький був парохом у Хшанові від 1947 до 1974 р. Його наслідниками були: 1974-1977 рр. – о. Марко-Петро Крик; 1977-1979 рр. – о. Орест Підлипчак; 1979-1980 рр. – о. Йосафат Осипанко; 1980-1990 рр. – о. Мирослав Підлипчак; 1990-1994 рр. – о. Петро Кушка; 1994-1996 рр. – о. Олег-Богдан Гарасим; 1996-1997 рр. – о. Павло Старух; 1997-1998 рр. – о. Йосафат Осипанко; 1998-2003 рр. – о. Григорій Столиця; 2003-2006 рр. – о. Василь Кепещук; від 2006 р. донині служить о. Григорій Столиця.

“Наше слово” №30, 22 липня 2012 року {moscomment}