Вів розмову Григорій Сподарик ■ ПОГДЯДИ ■ №50, 2013-12-15
Це говорили учасники протесту в Києві польським депутатам, які 4 грудня приїхали сюди й привезли постанову Сейму РП щодо подій в Україні. До складу делеґації увійшли голова комісії закордонних справ Ґжеґож Схетина, його заступник Роберт Тишкевич та голова сеймової комісії нацменшин Мирон Сич, який своїми спостереженнями поділився з «НС».
Як протестувальники сприйняли привезений вами документ?
Мирон Сич: Спочатку хочу зазначити, що дуже рідко в Сеймі Польщі одноголосно вирішують будь-яку справу. А ця постанова була прийнята саме через акламацію. Солідарність з українським народом має величезне значення, тому я, як представник української громади, прямо з сеймової трибуни подякував усьому польському народові, президентові Броніславу Коморовському, прем’єр-міністрові Дональдові Туску та його урядові й усім політичним партіям. Цей документ ми передали Русланові Кошулинському, віце-спікеру Верховної Ради й голові української делеґації в Парламентській асамблеї України та Польщі. Це на його запрошення ми приїхали до Києва. Особливе враження на нас справила реакція більш ніж двохсот тисяч присутніх на майдані, на якому ввечері 4 грудня ми зачитали зміст привезеного документа. Ми побачили, наскільки великою є потреба солідарності та підтримки з боку західних держав, серед них Польщі. Вигуки такої великої кількості людей «Польща! Польща!» або «Дякуємо!» насправді справляють сильне враження. Таке відчуття склалося не лише в мене, а й у моїх друзів – Ґ. Схетини і Р. Тишкевича. Хочу відзначити, що я передав учасникам мітинґу гарячі вітання від української нацменшини в Польщі та повідомив, що в багатьох містах над Віслою також відбулися мітинґи на підтримку українських протестів.
Чи з представниками української влади вдалося зустрітись?
Ми поїхали до Києва як голови комісій Сейму РП, а це означає, що для нас важливим було поговорити про українські проблеми не лише з опозиційними фракціями, але й з представниками влади. На жаль, зустрітися з депутатами Партії реґіонів не вдалося. Єдиний, хто звідти відгукнувся, це депутат Ганна Герман, але і вона не знайшла часу на зустріч з нами. Крім опозиції і протестувальників, ми мали нагоду зустрітися з патріархом Української православної церкви Київського патріархату Філаретом. У ході наших переговорів він зазначив, що не лише Православна церква, а й греко-католики чи римо-католики в Україні якийсь час тому заявили в офіційному документі про однозначну підтримку євроінтеґраційних прямувань українського народу.
Чи учасники мітинґу знають, що Польща та багато інших держав підтримують їх?
Звичайно, вони це бачать і цінують, а також знають, що саме Польща виказує найбільшу підтримку. Вони вірять, що діяльність польських євродепутатів зміцнить зацікавлення українським протестом в інших країнах ЄС.
Виходячи з того, що ви побачили, які головні сподівання та побоювання протестувальників ви б назвали?
Більшість громадян, зокрема й опозиційні політики, говорили дуже виразно: «Ми вже не відступимо!». Можливо, людей не зібралося б стільки, проте брутальне побиття студентів, – як кажуть учасники спротиву, їхніх дітей, – стало мобілізуючим фактором. У розмовах з представниками опозиції можна було відчути й побоювання щодо майбутнього України і її теперішньої долі. Реальним є страх перед внутрішнім розколом держави. Оскільки вирішальними є настрої в центрі, до Києва з’їжджаються люди з усіх реґіонів, щоб майбутнє обирав не Схід чи Захід України, а весь народ у столиці. Якщо взяти до уваги те, що найбільший з наметів з назвами міст чи областей належить Донецьку, то нема сумнівів, що в Києві дійсно зібралися представники всієї держави. Основним питанням для всіх є, може навіть не стільки відставка теперішнього уряду, як саме підписання Угоди про асоціацію з ЄС. Щодо відповідальних за брутальне побиття на київському майдані не застосовано чітких санкцій, отже це сприймається як неготовність влади до діалогу і навіть прагнення до силового придушення протестів. Люди налаштовані рішуче, кажуть, що готові боротися навіть довше, ніж під час Помаранчевої революції, але стоїть питання, на скільки вистачить сил. Прокурори вже «взяли на приціл» деяких студентів і викладачів, які активно беруть участь в акції спротиву. Опозиція та народ вимагають від влади сісти за стіл переговорів.
Спостерігачі відзначають, наприклад, що вимога до влади піти у відставку по суті унеможливлює діалог. Отже, як такі переговори мають відбутися?
Саме тому опозиція просить про втручання медіатора ззовні, причому його основна роль має полягати в доведенні до підписання Угоди про асоціацію. Учасники протестів переконані: якщо це не відбудеться, то влада не дотримуватиметься жодних домовленостей. Ідеться зокрема про обіцянки, які прозвучали під час підписання Харківських угод, натомість усе завершилося збільшенням ціни на російський газ. Це одна з причин, з яких договір з Європою розглядається як перепона для втягування України у повністю підпорядкований інтересам Росії Митний союз.
Особливе обурення світової спільноти викликало застосування брутальної сили проти учасників мітинґу. Чи такий сценарій може повторитися?
На жаль, така небезпека постійно відчутна. Протестувальники насправді готові до всього, тому максимально остерігаються, щоб не давати приводів: на майдані існує заборона вживати алкоголь, за дотриманням порядку стежить приблизно тритисячна внутрішня сторожа, афіші нагадують про можливість провокацій з боку «тітушок» тощо. Напруження, як відзначали учасники протесту, спаде після появи зовнішнього медіатора і, як я вже говорив, підписання Угоди про асоціацію. Цей успішний фінал, на думку деяких наших співрозмовників, може здійснитися тоді, коли проти представників теперішньої влади будуть введені особисті санкції – заборона в’їзду в ЄС, блокування банківських рахунків тощо, тобто тоді, коли в них самих та їхніх сімей заберуть ті можливості, які відкриває сучасна демократична Європа.
На події в Україні реаґує не лише Захід. Нещодавно Росія висунула Польщі закид, що вона, мовляв, зі східного сусіда хоче зробити свою колонію.
Вважаю, що якраз Москва є останньою, хто повинен пред’являти такі звинувачення. З іншого боку, думаю, що така реакція ще більше змобілізує учасників спротиву в Україні.
А чого присутні на майдані Незалежності очікують від європейської спільноти, отже і від Польщі?
В людей украли мрію, як підкреслює лідер партії «Удар» Віталій Кличко, а це означає, що вони не відступлять, доки Угода про асоціацію не буде підписана. Одним з прохань було організувати в Польщі та інших державах широку підтримку, в тому числі матеріальну. Але ще раз хочу підкреслити, що учасники протесту в Києві насправді дуже організовані. Жителі столиці приносять на майдан харчі й одяг, проте цього постійно бракує. Саме про таку підтримку просили протестувальники. Стоячи на площі лише кілька годин, ми відчули пронизливий холод, а варто пам’ятати, що люди перебувають там майже постійно протягом багатьох днів. Однак ми мусимо пам’ятати, що цю допомогу треба надавати продумано. Лише так ми можемо уникнути ситуацій, коли речі затримуються на кордоні чи взагалі не потрапляють до тих, хто їх потребує.
Ці протести відрізняються від тих, які відбувалися 9 років тому. Тоді народ виступав проти фальсифікацій влади, нині – за інтеґрацію з ЄС. Вони всі хочуть просто жити в іншій державі. Згадують часи, коли громадяни Польщі приїжджали в Україну за різними товарами, і бачать, наскільки ця Польща змінилася після інтеґрації. Вони також бачать, що їх шанують у Європі, тому домагаються поваги у власній державі.
Тут хочу нагадати, що Польща підписала подібну угоду про асоціацію 1991 р., і тоді вона в економічному плані виглядала не краще, ніж сучасна Україна. Українці цей приклад знають і пам’ятають. Водночас, основним питанням є навіть не гроші, – їх можна отримати від Європи і втратити, – а повна перебудова системи управління державою. Люди прямо говорять, що теперішня влада їх обкрадає, а сама живе на безмежно високому рівні. Це одне з пояснень чому люди стоять на майдані. ■
Депутати Сейму рп Мирон Сич та Ґжеґож Схетина виступають на мітинґу в Києві (4 грудня 2013, кадр з «TVN24»)
__________________________________________
UCHWAŁA
Sejmu Rzeczypospolitej Polskiej
z dnia 3 grudnia 2013 r.
w sprawie sytuacji na Ukrainie
Sejm Rzeczypospolitej Polskiej wyraża głębokie zaniepokojenie zaostrzeniem się sytuacji politycznej i społecznej na Ukrainie po jednostronnym zawieszeniu przez władze negocjacji umowy stowarzyszeniowej z Unią Europejską. Stanowczo potępiamy nieuzasadnione użycie siły wobec uczestników i obserwatorów organizowanych w ostatnich dniach protestów przeciwko tej decyzji. Jednocześnie apelujemy do wszystkich sił społecznych a Ukrainie o zapewnieniepokojowego przebiegu demonstracji.
Sejm Rzeczypospolitej Polskiej wyraża pełną solidarność z obywatelami Ukrainy, którzy z wielką determinacją pokazują dziś międzynarodowej opinii publicznej, że chcą, aby ich kraj stał się pełnoprawnym członkiem Unii Europejskiej. Pragniemy zapewnić, że Polska uczyni wszystko, aby drzwi do Europy pozostały dla Ukrainy otwarte. Apelujemy do rządzących i opozycji na Ukrainie o pilne podjęcie rozmów na rzecz narodowego porozumienia w sprawie integracji europejskiej.
Sejm Rzeczypospolitej Polskiej apeluje do władz ukraińskich o poszanowanie zasad demokracji, państwa prawa i suwerenności narodu, do niepodejmowania żadnych działań, które mogłyby doprowadzić do eskalacji przemocy oraz do rozwiązywania konfliktów na drodze dialogu społecznego i konsekwentnej reformy państwa zgodnej z europejskimi standardami.
Sejm Rzeczypospolitej Polskiej zwraca się do parlamentów państw Unii Europejskiej o podjęcie inicjatyw, które będą służyły wzmocnieniu społeczeństwa obywatelskiego na Ukrainie. Ułatwienia wizowe, programy stypendialne dla młodzieży, wymiana kulturalna i naukowa, wsparcie dla organizacji pozarządowych to mądra inwestycja w naszą wspólną, europejską i ukraińską przyszłość.
