Григорій Сподарик ■ ГРОМАДА ■ №49, 2014-12-07
Українські міґрантські організації в Польщі постійно розширюють свою активність і разом з тим постають перед новими викликами. Діагнозувати їх спробували лідери цих структур та зовнішні експерти, які нещодавно зустрілисяу Варшаві з ініціативи фонду «Наш вибір».
Між собою і назовні
Цей форум показав, що головні проблеми стосуються інтеґраційних питань, доступу до інформації та усвідомлення і захисту власних прав. Багато праці потрібно виконати й у плані співпраці та координації дій між окремими організаціями. Дискутанти зійшлися на тому, що особливу увагу треба приділити студентам, кількість яких останніми роками в Польщі постійно зростає. Виявляється, що український студент, який потрапляє до Польщі, нерідко залишається сам на сам з різними проблемами. Немає інтеґраційних програм для студентів, вони часто самі мусять долати мовний бар’єр, не мають доступу до джерел інформації тощо. Молоді люди нерідко стають жертвами посередницьких аґентств, які спочатку вербують в Україні студентів, потім довозять їх до Польщі і практично відразу зникають. Необізнаність молодої людини з реаліями чужої держави – це черговий фактор, що робить з неї жертву всякого роду зловмисників. Про обставини, у яких опиняється український студент, багато говорить і те, що його національність може бути перешкодою в оренді житла.
Тому учасники варшавського форуму робили такий сильний наголос на потребі більшої кількості зустрічей з міґрантськими організаціями та їх лідерами у Польщі. Необхідний спільний аналіз проблем, інтеґраційні акції, зокрема між міґрантами і представниками нацменшини. Треба ефективніше пояснювати польському суспільству користь, яку дає присутність міґрантів. Наприклад, завдяки студентам з України багато навчальних закладів не мусять закривати діяльності з огляду на демографічну кризу і пов’язане з нею зменшення кількості кандидатів. З іншого боку, українські висококваліфіковані експерти ґарантують розвиток і нові ринки збуту польським фірмам. Українські міґранти, наприклад, у секторах сільського господарства та будівництва виконують роботи, якими не хочуть вже займатися громадяни Польщі. До Польщі міґранти привозять й багатство своєї культури. Однак вони поки що самі мусять показати, що теж живуть у даному місті, і не забувати про свої права та потреби. Добре це робити під час виборчого процесу, хоч досі політики не надто помічали міґрантський фактор. Оскільки самоврядні вибори в Польщі вже пройшли, тепер ставкою можуть бути парламентські вибори. Експерт Яніна Овчарек з Міжнародної організації у справах міґрації рекомендує виходити на кандидатів у депутати, ставити їм запитання, пробувати організувати зустрічі. Напевно варто поборотися за присутність у державних мас-медіа і намагатися створити свої радіопередачі, як це мають, наприклад, середовища нацменшин. Приклади з західного світу показують, що при окремих міських радах можуть поставати їх міґрантські відділення.
Добра практика
Багато корисної роботи виконує фонд «Наш вибір». Його однойменний друкований щомісячник для багатьох міґрантів – це важливе й нерідко єдине джерело інформації. Тут міґранти дізнаються про свої права як працівника, про культурні події, про умови отримання кредиту в Польщі. Найновіший проект Клубу українських жінок – це чудова ініціатива. В цьому клубі жінки здобувають нові практичні знання, наприклад, як відкрити власну підприємницьку діяльність, розвивають свої кулінарні чи мистецькі здібності. Оскільки Варшава і Мазовецьке воєвідство – це найбільш привабливе місце для міґрантів, власне тут функціонують чергові міґрантські структури, як Товариство друзів України, Експериментальний український театр, ініціатива «Молодіжні зустрічі» та Єромайдан Варшава. Інтеґрація людей, благодійна діяльність і промоція української культури – це те, чим вони в основному займаються. Всі вони пробують виходити назустріч молоді, особливо студентів, яких з кожним роком у Польщі стає щораз більше.
Ряшівський приклад
Приклади ефективної і якісної праці на цьому полі існують не лише у столиці, але також у місті Ряшеві. Про них розповіли гості форуму – наукові працівники Університету інформатики і менеджменту в Ряшеві Інеса Ткаченко (родом з України) та Івона Леонович-Букала. Специфікою їхнього навчального закладу є саме велика кількість студентів з України, серед яких популярність має факультет журналістики. Університет свою відкритість продемонстрував тим, що посприяв у створенні україномовної студентської газети, передач в Інтернеті, а й українського додатку до загальностудентського видання. Крім цього, тут студент може скористатися з послуг університетського бюро кар’єр, отримує психологічну допомогу, створено умови для студентської самопомочі і здобуття вміння писати проекти. І. Ткаченко переконувала, що «українська редакція» в університеті стала чимось на кшталт «адаптаційної клініки», тут молода людина має нагоду скористатися великим досвідом старших колеґ.
Інший важливий фактор – це те, що студенти в рамках редакційної праці будують своє професійне портфоліо і нерідко ще в роки навчання знаходять першу журналістську працю: «Завдяки редакції ці молоді люди легше переносять культурний шок після приїзду до чужої держави», – говорить І. Ткаченко. За її словами, самі студенти стверджують, що «своя редакція» є одним з тих елементів, які зрівнюють їх у правах з польськими колеґами. Ініціатором української редакції в університеті була І. Леонович-Букала, яка науково займається етнічними мас-медіа. Поштовхом була саме помітно зростаюча кількість студентів з України. Коментуючи «ряшівський феномен», І. Леонович-Букала відзначала: «З перспективи Варшави дуже часто не помічають таких осередків, як Ряшів.
Проте насправді цього роду студентський медіум українців – це феномен у масштабі всієї держави. Не знаю, чи нас би читали студенти інших закладів, натомість фактом є те, що в Інтернеті українська редакція має більше входів, ніж її польський відповідник». Можливо, це тому, що українському студентові просто хочеться працювати більше, ніж його польському колезі, який навіть маючи свідомість складної ситуації на ринку праці, не завжди хоче прийти і побачити, як виглядає прес-конференція. Українські студенти, навпаки, тут поводяться по-іншому: ходять, вчаться, беруть участь в обмінах, подорожують Польщею і, оскільки мають бути журналістами, пишуть. «Українська головна редактор настільки оволоділа польською мовою, що пише зараз також тексти до польського варіанту порталу», – відзначала І. Леонович-Букала.
Збереження ідентичності
Озвучені на форумі виклики щодо посилення інформаційних акцій, більшої участі в суспільному та політичному житті в Польщі прямо пов’язуються з питанням інтеґрації міґрантів. Як пояснювала Я. Овчарек, саме цей процес завжди є двостороннім і проходить при участі як міґрантів, так і суспільства, що їх приймає. Вважається, що в повному вимірі вона має місце тоді, коли міґранти отримують практично такі самі права, що й корінні жителі країни, а потім остаточно стають її громадянами, при чому інтеґрація не є тотожна з асиміляцією. Вона не передбачує повного злиття міґрантів з приймальним суспільством. Тут, зокрема, мусить постати простір для культурних потреб та самої культури міґрантів. Водночас уже науково доведено, що брак таких можливостей або їх відкинення самим міґрантом може закінчитися депресією або навіть самогубством. Часто особи, які повністю асимілювалися, несподівано стають членами якихось радикальних рухів, бо переживають особисту кризу ідентичності: «якщо в майбутньому хочемо уникнути конфліктів, то автохтонне суспільство на рівні держави та місцевих громад повинно сприяти збереженню міґрантами їх первісної ідентичності», – наголошувала Я. Овчарек. Вона переконана, що такі експертські зустрічі, як ця, організована «Нашим вибором», служать покращенню життя міґрантів і дають можливість скористатися їх потенціалом. Велике значення має і те, що міґранти, зосібна українці, засновують свої організації, проявляють ініціативність і справді багато справ беруть у свої руки. Це підтверджує і сам організатор форуму, голова «Нашого вибору» Мирослава Керик: «Ми задумувалися над тим, що можемо зробити для наших людей, якими ресурсами володіємо і з якими установами можемо співпрацювати. Створення площини для обміну досвідом, освіта чи політичне представництво – це, мабуть, наші головні виклики», – говорила М. Керик. Водночас у її оцінці, необмеженим потенціалом на майбутнє залишається міґрантське середовище українських студентів. ■
