{mosimage} Масштабна трудова міґрація молоді України за кордон є однією з ознак соціально-економічних змін у державі. Найбільш активним у цьому плані є західний реґіон. Соціальні наслідки (трансформація сімейних відносин, занепад невеликих населених пунктів) уже четвертої міґраційної хвилі cтають дедалі відчутнішими не лише на локальному, але й на загальнодержавному рівні.

У структурі робочої сили України сформувався багатомільйонний континґент осіб, для яких трудова міґрація є основним видом зайнятості й першорядним джерелом доходів. Тому вирішення цієї проблеми має велике суспільно-політичне та соціальне значення. Трудова міґрація молоді впливає на демографічну, соціальну й економічну ситуацію в Україні. Головними причинами, які змушують українську молодь залишати свої оселі в пошуках кращого життя, є економічні основи. Це, зокрема, низький рівень заробітної плати, значні масштаби безробіття, нестабільність розвитку української економіки. За даними дослідження “Зовнішня трудова міґрація населення України”, основною причиною виїзду за кордон 6 з 10 міґрантів є низький рівень оплати за відповідну працю в Україні.
Експерти називають різні цифри українців, які вибули за кордон з метою працевлаштування: вони коливаються в межах від 1,5 до 7 млн. осіб, що становить від 3,1 до 15,1% чисельності всього населення України (станом на 1 січня 2008 р.), та до 34,1% економічно активного населення України працездатного віку. Згідно з даними дослідження “Зовнішня трудова міґрація населення України”, від початку 2005 р. до 1 червня 2008 р. за кордоном працювали 1,5 млн. мешканців України, з яких майже 1,3 млн. перебували поза межами держави з метою трудової діяльності від початку 2007 р. до 1 червня 2008 р. Особи, які брали участь у трудових міґраціях протягом останніх 3,5 року, складають близько 5,1% населення України працездатного віку, а за останні 1,5 року – 4,4%. Майже половина всіх трудових українських міґрантів перебуває в країнах Європейського Союзу. Переважна більшість їх – в Італії (13,4%), Чехії (12,8%), Польщі (7,4%), Іспанії (3,9%) та Португалії (3%). Такий розподіл трудових міґрантів пояснюється, зокрема, прагненням знайти краще оплачувану роботу в країнах зі спорідненою ментальністю і релігією.
На особливу увагу заслуговує питання повернення трудових міґрантів в Україну. Світова економічна криза суттєво вплинула на міжнародну трудову міґрацію: відбувається звільнення працівників, погіршуються умови праці, скорочується заробітна плата. Експерти прогнозували, що найближчим часом через фінансову кризу з -за кордону повернеться близько 200 тис. українських міґрантів. За різними оцінками, понад 80% міґрантів має намір повернутися додому (зокрема, серед жінок, які залишили в Україні дітей, – 60%). Близько 70% заробітчан мають в Україні сім’ю і підтримують контакти з родичами на батьківщині. 90% міґрантів вважають, що їхнє майбутнє – в Україні, а відтак намагаються придбати квартири, оплатити навчання дітей або навіть започаткувати власний бізнес. Проте, незважаючи на складнощі, з якими стикаються трудові міґранти під час економічної кризи, масового повернення додому не спостерігається. А ті, хто повертається, стикаються з проблемами, пов’язаними передусім зі знаходженням праці, а також повторною адаптацією. Згідно з Планом дій Ради Європи для України на 2008-2011 рр., існує проект “Трудові міґранти – розробка політики/програм реінтеґрації для міґрантів, що повертаються на батьківщину, та політики/програм інтеґрації для недавно прибулих міґрантів; посилення потенціалу національної міґраційної служби”, який тривав до 2011 р. Загальний бюджет проекту – 40 000 євро. Основна мета реалізації – розробка та впровадження політики щодо міґрації та інтеґрації міґрантів на основі принципів поваги прав людини, демократії та верховенства права, що в такий спосіб забезпечує ґарантії, впорядкованої міґрації, соціальної єдності іі поваги до людини.
Економічні та соціальні наслідки еміґрації молоді з України мають свої позитивні й неґативні сторони. До позитивних можна віднести: додаткове спрямування в економіку України значних фінансових потоків; зниження напруження на українському ринку праці та зменшення зареєстрованого й прихованого безробіття; розширення можливостей зайнятості для економічно активного населення України. Неґативні сторони, що супроводжують процеси трудової міґрації молоді, нині превалюють над позитивними. Серед них: відплив здебільшого молодих людей на роботу за кордон, що призводить до від’ємних демографічних наслідків для України. Міґрантський спосіб життя призводить до руйнації українських молодих сімей – ще ніколи в Україні так гостро не стояла проблема соціального сирітства, а сьогодні понад 200 тис. дітей сучасних українських “остарбайтерів” позбавлені батьківського піклування. Згідно з даними міжнародного правозахисного центру “Ла Страда – Україна”, батьки готові надовго розлучитися зі своїми дітьми заради їх же добробуту.
Соціологічне експертне опитування, проведене в лютому 2009 р. серед 572 респондентів (40% чоловіків та 60% жінок) у Львові та Львівській області, показує, що 54,55% опитаних залишали дітей в Україні, коли самі їхали на заробітки за кордон, серед них 32,05% – дітей віком 1-3 роки; 20,51% – віком 7-12 років; 21,79% – дітей, що їм 13-15 років; 11,54% – молоді, якій 16-18 років життя. З цього випливає ще одна не менш важлива проблема сьогодення – на кого залишені ці діти, хто виховує їх, хто дбає про їхні емоційні потреби? Міґранти дали відповідь: “у родинному колі моєї сім’ї” – 56,41%; “у моїх батьків” – 26,92%; “у батьків чоловіка (дружини)” – 12,82%; “самостійно” – 3,85%. Отже, практично половина дітей не отримує належного догляду з боку батьків, бо виховують їх бабусі-дідусі або вони під опікою інших родичів. А 3,85% дітей самі можуть вирішувати, як їм жити і як поводитися. Це трагічні цифри, бо сьогоднішня молодь – це майбуття. Якою вона буде і як влаштовуватиме своє життя – в першу чергу залежить від батьків.
Незважаючи на світову економічну кризу і пов’язані з нею ризики, кількість українців, які мають намір працевлаштуватися за кордоном, залишається значною. Аналіз наявних намірів населення засвідчив, що у II півріччі 2008 р. планували виїхати за кордон 1710,1 тис. осіб, або 5,9% населення працездатного віку, з них майже кожний четвертий планував поїздку з наміром працевлаштування вперше або повернення на роботу. Серед студентів таких – близько 70%. Українська молодь хоче поїхати за кордон переважно з метою заробітку – на відміну від росіян та азербайджанців, які розглядають закордонні поїздки як можливість отримати культурний досвід чи здобути освіту. Такими є результати порівняльного аналізу молоді трьох країн, який в Україні проводили соціологи з Фонду “Демократичні ініціативи”. Соціологи кажуть, що українська молодь більше, ніж у Росії чи Азербайджані, незадоволена своїм фінансовим становищем і ситуацією на ринку праці. За даними цього дослідження, серед молодих українців 65% виявили бажання поїхати за кордон саме для працевлаштування, 14% не виключають, що можуть назавжди залишити свою батьківщину.
Відплив молоді спричиняє неґативні демографічні наслідки, як-от руйнацію сімейних пар через несприятливу для народження й виховання дітей специфіку “міґрантського” способу життя. У Львівській області, охопленій значною трудовою міґрацією, кількість укладених шлюбів населення, порівнюючи з 1990 р., скоротилася в 1,3 раза. Водночас, абсолютна кількість збільшилася майже у півтора раза. Ще більш складною сімейною проблемою є виховання дітей міґрантів, залишених в Україні, особливо у випадках тривалої відсутності обох батьків. Як наслідок, Україна стикається з новим видом соціального сирітства, необхідністю брати під опіку частину дітей міґрантів.
На підставі цих даних можна зробити висновки. Отож, переважну частину сучасної трудової еміґрації молоді з України становлять заробітчани, які потребують як організаційно-правової, так і гуманітарної допомоги. Дальшого вдосконалення потребує механізм нормативно-правового реґулювання національної діаспори, а саме – забезпечення соціальних та гуманітарних прав трудових міґрантів.

“Наше слово” №6, 5 лютого 2012 року {moscomment}