Михайло Пульковський ■ ПОДІЇ ■ 2011-09-02
{mosimage}
П’ятнадцять років тому, 18 серпня 1996 р., кардинал Сільвестріні, з численною присутністю достойників Церков обох обрядів та мирян, коронував у Ярославі чудотворну ікону Матері Божої “Милосердя Двері”. Корону освятив блаженнійший папа Іван-Павло ІІ.
Це був один з найбільших (якщо не найбільший) заходів, організованих УГКЦ в Польщі після її повної леґалізації і відродження структур в країні над Віслою. Урочистості були поєднані з відзначенням 400-ліття Берестейської унії. Все відбулося з великими величаннями й почестями. Богослужіння мало місце на ринку Старого міста, а всі заходи тривали практично три дні.
Українці і поляки святкували разом, на високому рівні, при чому ніхто не мав претензій щодо “національності” ікони, свята тощо. Можна було відчути справжній екуменізм, порозуміння і примирення.
Влада міста Ярослава – у протилежності до перемиської, – показала після цих подій ще чимало прикладів правильного, цивілізованого ставлення до своїх громадян української національності: як теперішніх, так і колишніх. Досить згадати перейменування вулиці біля греко -католицького собору на вулицю С. Людкевича, організування концертів, присвячених композиторові, добру співпрацю з українським Яворовом. Єдиним неприємним моментом була неадекватна і доволі неврівноважена реакція Міської ради Ярослава на надання почесного громадянства м. Яворова Степанові Бандері і Романові Шухевичу. Проте, враховуючи загальноприйняті, закоренілі в Польщі стереотипи щодо учасників українського визвольного руху ХХ століття, можна це покласти на їхній карб. Тим паче, що саме покоління теперішніх депутатів знаходилося під переможним впливом комуністичної пропаґанди ПНР.
Відзначення 15-ліття коронації Ярославської чудотворної ікони мало дуже врочистий, величавий характер, хоч, звичайно, не зібрало стільки людей та достойників Церкви, як сама коронація.
Архієрейську Службу Божу в ярославському соборі Преображення Господнього очолив блаженнійший Святослав Шевчук, верховний архиєпископ києво-галицький УГКЦ. Були також присутні апостольський нунцій у Польщі, архиєпископ Челестіно Мільйоре, пенсіонер, архиєпископ Кракова, кардинал Францишек Махарський, пряшівський митрополит, предстоятель католиків візантійського обряду Словаччини архиєпископ Іван Баб’як, львівський архієпископ Ігор Возняк, перемисько-варшавський митрополит Іван Мартиняк, вроцлавсько- ґданський єпископ Володимир Ющак, івано-франківський єпископ Володимир Війтишин, апостольський екзарх у Німеччині та країнах Скандинавії владика Петро Крик, представник Римо- католицької церкви у Польщі єпископ Мар’ян Роєк, архимандрит Ян- Сергій Гаєк з Білоруської греко- католицької церкви, а також численні священики і вірні. Кількість мирян можна оцінити в кілька тисяч. Вони прибули з усіх кутків Польщі, а також з України – дехто організовано (автобусами), інші – в індивідуальному порядку.
Світську владу представляли консул України з Люблина Сергій Дириза з дружиною, спікер Підкарпатського сеймику Мирослав Карапита, депутат Сейму Польщі Мирон Сич, представники ярославської влади і Яворівського району Львівщини.
– Коли Христова Церква, – сказав під час проповіді блаженнійший Святослав, – прославляє особливим чином якусь ікону, а передусім коли покладає на неї корону, вона неначе хоче підкреслити, що тут двері Божого милосердя є відкриті. Кожний, хто приходить і своєю молитвою стукає в ці двері, може відчути Бога, а Бог зблизиться до цієї людини, оздоровить її, змінить і у своєму милосерді дасть їй нове життя: дочасне і вічне.
Проповідник не залишив поза увагою непросте минуле і відносини обох націй на цих теренах:
– Недавня історія наших земель, зокрема історія цього храму і цієї ікони, була історією закриття дверей Божих: закриття храмів, нищення ікон. Але Боже милосердя чувало і чуває над нами. Саме завдяки йому п’ятнадцять років тому ми могли пережити ще одне прославлення цієї ікони, цих “дверей”, – зазначив владика.
Це був перший офіційний візит нового глави УГКЦ до Польщі. Новий керманич важливої для українців та України Церкви показав себе з якнайкращого боку. Попри його молодий – як для такого високого поста – вік, вірні побачили дозрілого церковного діяча, освічену й ерудовану людину, яка вміє підібрати відповідні слова навіть у найскладніших і делікатних справах.
Культ чудотворної ікони Божої Матері в Ярославі був відомий уже наприкінці ХVII ст. Мистецтвознавці вважають, що цю ікону написано, імовірно, між 1630-1640 рр. Від ХVIIІ ст. з’являється чимало описів чудесних зцілень. 22 листопада 1779 р. папа Пій VI видав буллу, у якій Ватикан визнав ікону чудотворною. Старання, щоб коронувати ікону, почав ще в міжвоєнний період владика Йосафат Коциловський. Воєнні події, пізніша заборона УГКЦ призупинила цей процес. Відновити заходи й успішно їх закінчити зміг лише теперішній перемисько-варшавський владика Іван Мартиняк.
Після ІІ Світової війни, внаслідок акції “Вісла” та заборони комуністичної влади, ярославська церква залишилася без господарів. Ікону перенесено до музею в Ярославі. Реставрація церкви і відновлення культу місцевої ікони – усе це почалося щойно наприкінці 80-х рр. ХХ ст. Це заслуга відроджених структур Греко-католицької церкви в Польщі, зокрема пароха о. Богдана Праха, а відтак – о. Богдана Круби.
“Наше слово” №36, 4 вересня 2011 року {moscomment}
