Інтерв”ю провела Марія Паньків ■ РОЗМОВА ■ 2009-10-15

{mosimage}

Інтерв’ю з Іриною КЛЮЧКОВСЬКОЮ, директором Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету “Львівська політехніка”

Немає більшого свята від того, коли до рідної хати сходиться родина. Така подія сталася в серпні цього року у Львові: з усього світу прибули діти України – українська діаспора, яка злетілася сюди, як журавлі в рідний край. 18-19 серпня відбувалися Річні наради Світової федерації українських жіночих організацій, а 20-21 серпня – Річні загальні збори Світового конґресу українців. Координатором цих двох подій був Ваш інститут.
– Так, і для нас це велика честь.

Таку пропозицію ми розцінили як вияв довіри до нашої роботи, а також як визнання нашого авторитету серед громад українського зарубіжжя.
Передував цим двом подіям візит президента Європейського конґресу українців Слави Хортяні. Вона приїжджала до Львова з представниками своєї громади з Угорщини. Ми організували презентацію діяльності цього товариства для громадськості Львівщини під назвою: “Українці Угорщини для України: механізми співпраці”. Тоді й виникла домовленість про проведення річних нарад СКУ і СФУЖО в нашому чудовому місті. Вважаю, що їх проведення в межах України має велике значення. Як показали соціологічні опитування, які ми провели серед молоді Львова, навіть у нас, у Західній Україні, люди мало обізнані з діяльністю українських громад світу, знають про них дуже побіжно. Для них переважно спрацьовує стереотип, що ці українці з Америки, Канади приїжджають в Україну і привозять гроші, а абревіатура СКУ взагалі їм не відома. Між іншим, зараз вже грошей не привозять. І правильно. Значить, їхня політика спрямована на те, щоб розбудовувати свої структури за кордоном. До речі, однією із засад діяльності нашого інституту є фінансове забезпечення виключно з України. Від західної діаспори ми хочемо лише моральної підтримки у вигляді їхньої участі в наших заходах, реакції на нашу діяльність, наші сайти, хочемо, щоб вони були інтерактивними, щоб діяв постійний зв’язок, хочемо критики. Лише за таких умов ми можемо правильно орієнтувати нашу роботу. Адже наша діяльність повинна бути відповіддю на запитання – що потрібно громаді, українській школі?
Сьогодні йдеться про двосторонній обмін ресурсами, знаннями та досвідом між Україною та діаспорою. Це “двосторонній рух”, який у нових умовах розвитку нашого суспільства повинен реалізуватися в новому форматі. Ми поставили собі за мету відкрити для України українську діаспору.

Здається, у Вас є проект під такою назвою?
– Так, і вже успішно працює. Ми стоїмо на тій позиції, що історія української діаспори, її культура, досягнення – це інтеґральна частина історії України як держави, її науки й культурної спадщини. Я мрію, щоб цей проект поширився на всю Україну, бо сьогодні через брак фінансування він реалізується лише на Львівщині.

Як Ви розцінюєте присутність голови уряду України на СКУ у Львові?
– Приїзд прем’єр- міністра України Юлії Тимошенко та її участь у Річній нараді СКУ є важливим. Це вияв поваги до світового українства і, мабуть, ще один крок, зроблений на складному шляху співпраці держави та її діаспори, яка є потужним інтелектуальним, політичним, культурним та економічним ресурсом України, але, на жаль, він не використовувався належним чином. До цього часу характер стосунків був спорадичним. Хоча вже зроблено немало. Так, при Міністерстві закордонних справ постало Управління зв’язків із закордонним українством, розроблено концепцію й програму. Також були виділені фінанси – скромні, але вони були. Все це дало можливість для налагодження систематичної праці.
Присутність Ю. Тимошенко на зустрічі з українською діаспорою була потрібна не тільки для світового українства. Це також важливо для громадян нашої держави. Сам факт участі прем’єр- міністра в такому заході засвідчує зміну в ставленні державних структур до співпраці зі світовим українством. Тішить той факт, що є указ Кабінету Міністрів України про виділення фінансів на співпрацю. Без цього ми рухатися далі не зможемо. А роботи тут – непочатий край.

Якими, на Вашу думку, мають бути основні напрямки співпраці?
– Я завжди казала, що ця співпраця повинна бути двовекторною: перший – це діаспора для України, як було впродовж століття, а тепер необхідно, щоб запрацював другий – від України до діаспори. Він, насамперед, повинен бути спрямований на збереження національної ідентичності українця за кордоном. Це основа, без якої не є можливі наступні кроки.
Зрозуміло, що в реалізацію таких задумів Україна повинна вкладати фінансові ресурси. Особливо цього потребує українська школа, українська громада, а також наукові осередки, які є носіями інформації про Україну у світі. Держава повинна цим зацікавитися. Я – великий оптиміст і вірю, що все піде так, як треба. Ми поставили перед собою завдання: власним зусиллям та зі скромними можливостями робити все, щоб співпраця держави України і діаспори набрала системного характеру.

Що це означає?
– Зв’язки зі світовим українством повинні бути стратегічним напрямком розвитку нашої держави, який не залежатиме від зміни політичних сил, що приходять до влади. Нам треба звернутися до світового досвіду розвитку співпраці держав та їхніх діаспор, яка реалізується в різних площинах: політичній, економічній, культурній. Коли я переглядала матеріали про залучення діаспор до розвитку країн свого походження, – наприклад у Китаї, Ірландії, Греції, Росії тощо, – то побачила глибоку системну й систематичну працю. Особливо мене вразила велика турбота Росії. За наказом тодішнього президента Російської Федерації Владіміра Путіна було створено фонд “Русский мир”, з якого виділяються величезні кошти на розбудову культурних центрів Росії за кордоном. І таких справ не порахувати.
Я переконана, що Україна приходить до зрозуміння необхідності співпраці зі світовим українством, що через українця за кордоном може прозвучати голос України. Про ефективність співпраці діаспори з Україною свідчить, наприклад, успішний спільний проект “Україна пам’ятає – світ визнає”. Результатом його реалізації було визнання 15 країнами світу Голодомору 1932-1933 років геноцидом.

Яку справу, започатковану Вами, вважаєте найбільшим здобутком?
– Ще 2006 р. ми виступили з ініціативою парламентських слухань з питань діаспори. Ми заручилися ухвалою нашого конґресу “Діаспора як чинник утвердження держави України”. На жаль, у зв’язку з політичною ситуацією в Україні, за першим разом нам не вдалося реалізувати це рішення. Радіємо з того, що вже в жовтні цього року в українському парламенті вперше відбудуться слухання з питань українського зарубіжжя. Це дуже важливо, адже в такий спосіб є можливість привернути увагу не тільки суспільства, а й владних чинників до необхідності співпраці. Окрім цього, за роки незалежності України в середовищі української діаспори виникли два нові явища. Це – східна діаспора, яка утворилася на пострадянському просторі, і четверта хвиля еміґрації. Ми дуже радіємо, що ставлення до четвертої хвилі змінилося не тільки в Україні, але й у середовищі української діаспори, яка тепер широко відчинила двері для тих, хто виїхав уже з незалежної нашої держави. Вперше за останнє десятиліття почалася плідна співпраця першої хвилі еміґрації з четвертою.

І який Ви можете зробити висновок з цього?
– Люди, які виїхали за роки незалежності України, не тільки поповнили чисельно кількість українців за кордоном, але й стали виразниками нашого інтересу. Вони є носіями нашої культури, знань про Україну, її історію. Наші представники діаспори активно залучають науковців із закордону до українознавчих питань. Про це завжди говорила професор Римського університету “La Sapienza” Оксана Пахльовська. Вона не раз наголошувала, що ніша знань про Україну – не заповнена і дуже важливо, щоб українознавчими питаннями займалися не лише українці, а й науковці зарубіжних країн.
Цього року на Загальних річних зборах СКУ Галина Маслюк, яка є організатором українських громад у Греції, привезла книжку відомого грецького поета Нікоса Лігероса, який пише не лише поезію, але й узявся досліджувати період українського голодомору 1932-33 рр. Ми хочемо запросити його в Україну для спілкування, особливо з молоддю, і вже складаємо проект цього візиту.
Кожна замкнена система – приречена на вимирання. Щоб змінити ситуацію, треба її відкрити, впустити свіжі сили, і тоді вона вийде на нову якість. У даному випадку треба відчинити двері для іноземного журналіста, іноземного науковця, іноземного дослідника, які б зацікавилися нами в різних аспектах: науковому, культурологічному, політичному. Світ треба зацікавити Україною. У нас є те, чого немає в інших, і цю відмінність ми повинні показати світові, притягнути його до себе.

Наради закінчилися. Які Ваші враження, які ви почерпнули для своєї праці? А може, Ви про щось шкодуєте?
– На СКУ прозвучали не лише звіти, але були розглянуті й окреслені плани на майбутнє. Окремим пунктом зазначено співпрацю України і діаспори. Щоб ці плани реалізувати, була запланована ще одна зустріч із прем’єр- міністром України в Києві. Зроблено дуже гарні кроки – підписано меморандуми про співпрацю з Кабінетом Міністрів, Секретаріатом Президента, Міністерством закордонних справ. Тобто зараз творилися такі справи, яких не було протягом 18 років незалежності України. Недарма ж кажуть, що 18 років – це вік повноліття. Будемо сподіватися, що всі кроки України будуть зрілими, у тому числі й у співпраці з українським зарубіжжям.

А як Ви оцінюєте діяльність СФУЖО?
– На мою думку, українка у світі – це не лише берегиня нашого національного духу за кордоном. Вона – ще й активний учасник державотворчих процесів в Україні. Гарним прикладом цього можуть послужити методики, які розроблялися за кордоном для українського шкільництва. Зараз вони успішно впроваджуються в Україні. Зокрема, багато в цьому напрямку зробила Оксана Винницька-Юсипович, яка очолює освітньо-виховну комісію СКУ, а також є Почесним консулом Канади в Україні. Вона розвиває українське шкільництво, впроваджуючи найкращу методологію, яка виникла в Канаді. Уже є конкретні результати цієї праці: так, школа “Джерельце” фактично працює за цими методиками.
У багатьох сферах життя можемо знайти точки дотику, де є можливість і потреба разом працювати. Крім цього, СФУЖО є голосом українки у світових організаціях, хоча б таких, як ООН, де вони мають своє представництво і свій голос, який світ чув уже не раз: не лише в страшні для нас часи, але й тепер. В Україні теж є багато активних, ефективно діючих жіночих організацій. І коли б між одними й другими налагодити тісну співпрацю, то разом могли б і гори перевернути. […]перевернути.

То, може, час подати руку?
-Так, уже час. Коли українська держава і світове українство будуть рухатися назустріч один одному для досягнення однієї мети – то результат буде обов’язково. Пропозиція провести ці дві події у Львові – не випадкова, адже МІОК уже має такий проект – “Назустріч новій хвилі”. Між іншим, газета “Наше слово” неодноразово писала про наш інститут, зокрема, про проект “Діти еміґрантів про себе”, в якому йдеться про дітей трудових еміґрантів, які залишилися без батьківської опіки. Можу сміливо сказати, що це – один із найуспішніших, емоційно забарвлених наших проектів, бо він стосується української дитини. Ми, мабуть, одні з перших дали дитині голос і дуже хочемо, щоб цей голос почула Україна і світ. Шукаємо до цієї справи партнерів за кордоном, зокрема в Польщі. І вже знайшли польську організацію “Fundacja Prawo Europejskie”, яка займається соціальними сиротами. Ми вже кілька разів писали до них, та, на жаль, відповіді не отримали. А це для нас важливо, бо Польща має великий досвід праці з такими дітьми, має і певні методики, зокрема, вони дуже добре працюють у напрямку поширення інформації про євродітей. Ми зацікавлені співпрацею з ними і готові створити спільний проект або запозичити їхні методи роботи, адже, маючи досвід – є на що опиратися. Крім виданої книги “Діти еміґрантів про себе”, ми провели 8 круглих столів, охопивши південь, схід і центральну частину України. До роботи в них ми залучили півтисячі науковців: психологів, соціологів, юристів, соціальних працівників, соціальних педагогів. Вони розмірковували й науково обґрунтовували справи соціального сирітства. Ми узагальнили матеріал і розробили рекомендації, які надішлемо до всіх органів виконавчої та законодавчої влади, бо цим питанням ніхто дотепер не займався.
Пригадую зворушливий момент, коли до нас із Києва приїхала з квітами й цукерками дівчинка Оксана Міщук – переможниця конкурсу. Це було в той час, коли ми допомагали в організації зборів СКУ і саме почали засідання. Крок цієї дитини, – яка вже 10 років живе з бабусею, бо її батьки виїхали на заробітки, і яка про все це написала та брала участь у наших круглих столах, – це найвища оцінка нашої праці.

Чи є у Вас якісь нові проекти на горизонті?
-Зараз у нас народжується проект “5 інтерпретацій України”, створений мистецтвознавцем зі Львова – Христиною Береговською. Йдеться про виставку картин, яку будуть формувати молоді митці п’яти художніх шкіл із центру, заходу, сходу, півдня й півночі України. Для цієї справи вона попросила підтримки нашого інституту. І ми її підтримаємо, бо варто показати, що Україна має талановитих, модерних, ініціативних молодих людей.

Ви як куратор цих двох нарад отримали високу оцінку своєї праці. Все відбувалося згідно зі встановленим планом. Кажуть, що все йшло, як за швейцарським годинником, не було збоїв, напружень, і це сприяло добрій атмосфері праці.
-Так, усе відбулося гарно, і в цьому велика заслуга колективу МІОК, а також добра співпраця і підтримка ректора Національного університету “Львівська політехніка” професора Юрія Бобала. Він з глибоким розумінням і відкритістю ставиться до співпраці з українською діаспорою, про що свідчить його бажання проводити заходи, конґреси, презентації в стінах “Львівської політехніки”. За його особистої підтримки ми успішно провели вже десятки таких заходів, завдяки чому громадськість Львова щораз більше дізнається про діячів української діаспори.

У Львові Ви вже провели два міжнародні конґреси.
-А наступний плануємо на 2010 р., у літній період. “Діаспора як чинник утвердження держави. Українці в міжнародній спільноті” – це частина назви, яка не змінюється, а другу частину ми змінюємо з року в рік, і на 2010 р. вона звучатиме: “Сучасний вимір – проекція в майбутнє”. Ми не хочемо констатувати лише те, що є. Ми хочемо розробити, чи принаймні запропонувати механізми співпраці між державою Україною та світовим українством. У цьому нам допомагають учасники конґресу, які приїжджають до нас. На минулому конґресі їх було 470 із 28 країн світу. Я категорично опоную з тими, хто каже, що конґрес і науково- практичні конференції – це балаканина, яка не дає результатів. Я стверджую, що наші конґреси мають конкретні результати і найбільший – це парламентські слухання 2009 р., де про проблеми, успіхи, завдання української діаспори почує все українське суспільство. Це була наша мета, і я прошу Бога, щоб не змінилася політична ситуація, щоб цей парламент працював і ми мали можливість зробити цей важливий крок. Сам факт прийняття постанови – це дуже важливо. Там буде обговорюватися весь спектр питань, серед них і проблеми новітньої хвилі еміґрації. Зараз у руках я маю дуже сильний козир, бо всі наші рекомендації, які ми адресували від імені наших конґресів, Міністерства освіти, Міністерства закордонних справ – ми на все отримували відповіді й бачили результати цієї праці. Якби Україна мовчала, то не була б створена “Міжнародна українська школа” при Міністерстві освіти і науки України. Вона ще не досконала, але сам факт її створення є вагомим. Якби ми не говорили, не кричали, то невідомо, якою б на сьогодні була ситуація з методичним забезпеченням. Зараз воно не зовсім добре, але перші кроки вже є. Отже, будуть і наступні. Навіть у нашому маленькому інституті (МІОК) розроблено проект “Крок до України”.

Про що в ньому йдеться?
-Це концепція діяльності української літньої школи і навчально- методичне забезпечення для шкіл українського зарубіжжя. Вперше в Україні розроблено підручник з української мови як іноземної “Крок” за рекомендаціями Ради Європи, який базується на комунікативних засадах. Цей підручник буде складатися з трьох рівнів. Перший ми вже розробили і він пройшов апробацію у Великобританії, Росії, Польщі, Австралії, маємо гарні рецензії від професури з України. Сподіваємося, що невдовзі він побачить світ.
Правильно сказала Марія Шкамбара, голова Світової федерації українських жіночих організацій: “Немає “ми” і “вони”. Це все “ми”, тільки на різних сторонах кордону”.

Чи ці наради СКУ і СФУЖО, які відбувалися протягом чотирьох днів у Львові, були відображені лише у львівській пресі й телебаченні, чи може вся Україна довідалася, що в ці серпневі дні, коли вона святкувала свою 18-ту річницю незалежності, до неї з’їхалися її сини й дочки з усього світу на наради і на це свято.
-Було про це у львівській пресі, але мало. Біда в тому, що в Україні майже всі канали телебачення знаходиться в приватних руках. Тому висвітлити якусь подію дуже складно. Як мені сказав один журналіст із центрального каналу: “Я хотів, але мені не дали, тому що редакційна політика така, що коли немає скандалу, сенсації, сексу, то це нецікаво для глядача”. Але, незважаючи на такі перешкоди, у нас все ж був шанс показати Україні ці події у Львові. Це сталося завдяки тому, що на СКУ приїхала Ю. Тимошенко. Засоби масової інформації, маючи обов’язок висвітлювати як візити президента, так і прем’єр -міністра, показали зустріч Ю. Тимошенко зі світовим українством у Львові. Після цього президента СКУ Євгена Чолія запрошено на телеканал “Україна” в Києві на півгодинне інтерв’ю.
Знаючи про великі проблеми з мас- медіа, ми налагодили співпрацю з однією із найкращих українських газет “День”, головним редактором якої є Лариса Івшина. У нас є домовленість, що вони публікують наші матеріали про українців Угорщини, Карелії. Ця українська газета дбає про збереження та формування історичної пам’яті, друкує чудові аналітичні матеріали, огляди. Я б сказала, що “День” пише про наше минуле й сьогодення з проекцією на майбутнє української України. Це газета, з якої можна вивчати історію України, грамотно зорієнтуватися в політичній ситуації, прочитати про справи культурологічного характеру.

Що для Вас як для керівника Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою НУ “Львівська політехніка” є найважливішим?
-Отримувати конкретні результати, а для цього не можемо пускати справи, які ми робимо, на самоплив. Ми проводимо конґреси, реалізовуємо проекти, результатом яких є документи, які далі спрямовуємо як до органів законодавчої, так і виконавчої влади. Намагаємося відслідковувати кожний пункт наших ухвал та їхнє втілення в життя. Це дуже важливо, бо кожний результат, нехай невеликий – це вже маленьке зернятко, яке спочатку має тендітні пагінці, а потім, я сподіваюся, пустить міцне коріння та матиме пишну крону.

Бажаю, щоб не тільки дерево, а цілий сад добрих справ виріс на українській ниві. Хай Бог Вам допомагає. Дякую за розмову.

“Наше слово” №42, 18 жовтня 2009 року {moscomment}

Поділитися: