Роман Матвійчина ■ ГРОМАДА ■ №24, 2017-06-11
Наприкінці минулого року відійшов від нас Мирон-Броніслав Сенюк – історик та мистецтвознавець, відомий дослідник церковного будівництва і матеріальної культури (передусім релігійної), автор численних публікацій, постійний читач «Нашого слова» і «Благовіста». Він у 1994–2002 рр. був заступником голови парафіяльної ради при греко-католицькій церкві в Любліні.
Мирон Сенюк, син Петра та Анни з дому Гнатюк, народився 27 серпня 1940 р. в Угриневі на Сокальщині (тепер пункт пропуску через польсько-український кордон). Місце народження і проведені в ньому дитячі роки мали великий вплив на життя і національну свідомість М. Сенюка. Його родину виселено з Угринева 1947 р. в рамках Акції «Вісла» до Іґналіна коло Лідзбарка-Вармінського.
Він українські та угринівські справи завжди вважав найважливійшими, тому перенесення в 1994 – 1999 рр. дерев’яної церкви з Терношина до Любліна, до Музею люблінського села (скансену), для історика-мистецтвознавця стало пріоритетним. Храм цей був побудований 1759 р., власне в Угриневі, а в 1903 – 1904 рр. вперше перенесений до Терношина. М. Сенюк опрацював вступну інвентаризацію та історично-реставраційну документацію цього храму. Брав участь у численних зустрічах, нарадах і дискусіях на технічно-реставраційні теми, зв’язані з перевезенням і поставленням церкви на території скансену. Як сказав о. Стефан Батрух, «цей храм примандрував за Мироном до Любліна». Справі перенесення церкви М. Сенюк, використовуючи свої знання, присвятив багато зусиль і праці. Церква ця майже 20 років служить вірним місцевої греко-католицької парафії та є цікавим і важливим музейним об’єктом. То власне «угринівський храм» у грудні 2009 р. зайняв перше місце (з-посеред 49 пропозицій) у рейтинґу «7 чудес Любліна», з ініціативи газети «Moje miasto Lublin». Був ще план перенесення до музею просто неба плебанії з Довжнева, яка мала стати малим музеєм коло церкви. Тут також включився М. Сенюк і 2001 р. опрацював історично-реставраційну документацію цього будинку.
М. Сенюк закінчив Історичний факультет Університету Марії-Кюрі Склодовської в Любліні. За маґістерську працю про Запорозьку Січ, написану під науковим керуванням проф. Адама Керстена (1967 р.), отримав ректорську нагороду. Знання історії мистецтва здобув на семінарах у Люблінському католицькому університеті у проф. Тадеуша Хшановського. Треба згадати, що М. Сенюк довго підтримував наукові контакти з проф. Т. Хшановським і з проф. А. Керстеном, а після смерті останнього – з проф. Кристиною Керстен, його дружиною.
Протягом свого життя працював у шкільництві і музеєзнавстві, займався документацією і реставрацією пам’яток старовини. Був редактором двох томів збірника «Lubelszczyzna», у яких поміщені багато матеріалів про східну культуру. Будучи вже на пенсії (від 2006 р.) не перестав писати нові праці.
Основні публікації М. Сенюка – названі на веб-сторінці Інституту історії мистецтва Люблінського католицького університету. Головне в цих працях місце займала українська і церковна тематика, а в польській він старався підкреслити українські аспекти. З-посеред численних книжок, статей та інших праць історика-мистецтвознавця варто згадати: «Bohun we Włodawie», «Parczew i Jagiellonowie», «Gente Ruthenus» (про знаних і ширше незнаних русинів – українців, які записалися в історії Польщі), «Cerkwie, monastery», «Zagadki cerkwi w Holi», «Wisznice i okolice /przewodnik historyczno-geograficzny», «Zarys dziejów gminy Hańsk», «Końskie i Witryłów. Ziemia Sanocka» та інші. Рецензії окремих публікацій М. Сенюка, автором яких був проф. Михайло Лесів, друкувалися в «Нашому слові».
М. Сенюк цікавився всіма сучасними угринівськими справами. Такою була реставрація теперішньої мурованої церкви в Угриневі (долучився з грошевою пожертвою до цього діла). Його зацікавила інформація, що в Інтернеті появилося біля 100 старих фотографій з Угринева. Він ініціював та оплатив, про що, мабуть, мало хто знає, поставлення в Терношині, на місці по розібраній «угринівській» церкві, дерев’яного хреста.
Мірку, шкода, що не вдалося мені Тебе намовити, щоб написав Ти ще монографію про Твоє рідне село Угринів. Хоч про Угринів (який колись мав міські права) були видані дві дуже вартісні праці: о. Мирослава Ріпецького «Спогади про село Угринів», Рим 1968 р. (сьогодні майже недоступна) і Володимира Сави «Удома й на чужині», Варшава 1995 р., але така широка й детальна монографія, як Твоя про Кінське і Вітрилів, є також дуже потрібна і була б цікава.
Після довгої хвороби 7 листопада 2016 р. перестало битися серце Мирона-Броніслава Сенюка. Він залишив у траурі сім’ю – дружину Надію і дві дочки: Анну (лікар) та Аліну (фармацевт) з родинами, а також сестру Марію з родиною. Спочив у Любліні на цвинтарі при вул. Липовій у 31-му секторі. Похоронні богослужіння відправляли о. д-р Стефан Батрух і диякон д-р Петро Сивицький.
Прощай, Друже Мірку. Вічна Тобі пам’ять!
