Олеся Гєраль ■ РЕПОРТАЖ ■ 2011-12-16
{mosimage}
Ділянка на місці колишнього цвинтаря в Люблині на перетині вулиць Уніцької і Валечних надалі залишається в центрі уваги довколишніх мешканців та представників релігійних громад. Міська рада прийняла ухвалу у справі початку опрацювання плану благоустрою для частини міста, на якій знаходиться ця ділянка. Такий стан справ триватиме до 28 січня 2012 р., поки не набуде чинності новий план.
Восени особливо часто з’являються у пам’яті згадки про близьких, які вже відійшли: виникають образи з минулого про проведений з ними час, пригадуються почуті повчання, поради, спільні роботи чи розмови з тими людьми.
Прискіпливо шукаємо в графіку своїх обов’язків вільний день, аби прийти на цвинтар, упорядкувати гроби своїх близьких, показати свою шану. І не тільки тому, що так вчить нас родинна традиція. А тому, щоб наступне покоління сім’ї знало, де знаходяться місця спочинку наших предків. Ситуація ускладниться лише тоді, коли таких місць не знайдемо, оскільки виявиться, що такий цвинтар вже… ліквідовано. У подібній ситуації знаходиться люблинянка Дорота Олех, предки якої поховані на цвинтарі, що вже не є місцем поховань, а звичайною приватною незабудованою сучасною ділянкою № 40, яка поросла кількадесятрічними деревами. В Люблині у центральній частині міста загалом багато будинків збудовано на місцях давніх цвинтарів.
Історично-наукові джерела доводять, що ця ділянка є історичним об’єктом, на якому наприкінці XVIII ст. з’явилися перші поховання римо-католиків із парафії Св. Миколая на Чвартеку, а згодом і уніатів, які з 1846 р. отримали на цьому місці виділений квартал. З 1867 р. цвинтар був у виключній власності греко- католицької парафії, однак 1875 р. переходить в руки православного приходу – згідно з розпорядженнями царської влади внаслідок ліквідації Уніатської церкви. Так триває до І пол. ХХ ст., а вже 1958 р. цвинтар офіційно закривають. У 1965 р. переходить він на потреби міста Люблина, а 1971 р. починають його ліквідувати. Від 1993 р. ділянка перебуває у власності православної Преображенської парафії, котра її отримала взамін за близьку площу, де стоїть багатоповерховий житловий будинок. Представники цієї парафії не вважають, що ситуація довкола ділянки набуває якогось розвитку. Кілька років тому православні обгородили частину своєї території настільки, наскільки їм дозволили фінанси, а решта залишилася без огорожі, внаслідок чого перетворилася на місце вигулу собак і рекреаційний простір. Православним вдалося також встановити й орендувати біґ-борди, що дозволило офіційно заробляти. Ділянка виглядає досить впорядкованою, хоча часом мешканці довколишніх багатоповерхівок приходять або прибрати, або покосити траву. Православні прибирають навіть квіти, які люди приносять на ймовірні місця поховання своїх близьких. Мені вдалося також побачити палаючі лампадки. За словами отця з канцелярії Люблинсько-Холмської єпархії, позиція православних залишається однозначною – порядок на території. А якщо йдеться про відвідування могил померлих, то радять приходити на цвинтар, за який вносимо оплати: нині ця територія є приватною власністю.
На початку року з’явилося кілька планів використання ділянки. Як повідомив Кароль Келішек з прес-служби канцелярії міського голови Люблина, від 8 липня ц.р. розгляд справи щодо умов благоустрою території для торговельного будинку з частиною для надання послуг на вул. Валечних, 2 – призупинено. На сесії міська рада прийняла ухвалу у справі початку опрацювання плану благоустрою частини міста, на якій знаходиться ця ділянка. Такий стан справ триватиме до 28 січня 2012 р., поки не набуде чинності новий план.
У травні було створене Товариство охорони забутих місць, яке ставить собі завдання забезпечити територію і захистити ділянку від можливих будівельних інвестицій. Голова Товариства Януш Пєґза вважає цю ділянку “місцем, яке особливим чином визначене історією і не може бути простором комерційного використання – незалежно від того, чи є приватною власністю; той факт, що територія знаходиться в приватній власності, становить додаткові труднощі у прийнятті рішень щодо його майбутнього”. Барбара Ґреґорчик, яка представляє Товариство охорони забутих місць, показала протест (копія в редакції) “проти будівництва супермаркетів на старих кладовищах і проти вирубування старих дерев” до міського голови Люблина; в ньому просить зберегти цю частину історії від забуття, не допустити до деґрадації гарного природного середовища. “Прагнемо, щоб місто перейняло у власність цю територію і визначило відповідну опіку; власникові треба визначити замінну територію, бо без огляду на те, як він хотів би забетонувати історію, то вона відбувається тут, на польській землі, і є власністю всіх поляків”, – сказано у зверненні. Станом на 5 жовтня ц.р. під протестом підписалося близько 2 200 люблинян. Ініціативу товариства підтримали деякі депутати міської ради, виступили з вимогою ухвалення для цієї території плану благоустрою, який би виключив забудову терену. Відповідний проект ухвали був переданий до міськради. “Справа повинна закінчитися збереженням цієї території як місця пам’яті”, – прокоментував міський голова Люблина Кшиштоф Жук. “Будемо прагнути озеленити цю територію з місцем пам’яті чи пам’ятником”, – переконує заступник директора відділу планування м. Люблина Малґожата Журковська.
На цей момент, за інформацією Бюро міського реставратора пам’ятників (пол. Biuro Miejskiego Konserwatora Zabytków w Lublinie), цвинтар записано в ґмінному реєстрі пам’ятників цього бюро і під позицією 517 в Каталозі культурних цінностей міста. Охорона “решток” цвинтаря міститься в окресленій у стратегії розвитку міста Люблина операційній цілі 2.3 – “Утримання культурного багатства і різнорідності”.
Греко-католицька парафія Люблина, а також первісна власниця цвинтаря, римо-католицька парафія св. Миколая, незмінно пропонують місту залишити ділянку місцем пам’яті. За словами диякона Петра Сивицького, “справу слід вирішити так, щоб не допустити наруги над останками похованих там люблинян трьох конфесій (римо-католиків, греко-католиків і православних) та належним чином увічнити їхню пам’ять. Водночас греко-католицька парафія Люблина пропонує врахувати й матеріальний інтерес нинішнього власника землі – православної Преображенської парафії. На переконання диякона Петра Сивицького, “на всій території ділянки № 40 будівництво торговельних, послугових чи житлових об’єктів мало б бути заборонене – адже на ділянці георадар виявив 63 могильні ями, а чергові будівельні роботи плодоносять знахідками людських костей і черепів. Відтак ділянку слід поділити по лінії нинішньої огорожі й частину, яка зараз фактично становить парк при Православному будинку соціальної допомоги, залишити у власності й користуванні православних зі збереженням її дотеперішньої функції. Другу частину ділянки мало б перейняти місто, компенсувавши це православній парафії грішми або іншою ділянкою з міського земельного фонду. На другій частині слід улаштувати меморіал: посередині пам’ятник із символікою трьох Церков, вірні яких там поховані; довкола – огорожа, яка б заважала проникненню тварин на територію; відповідні таблиці мали б інформувати про історію цього цвинтаря і правила поведінки на ньому, як то й водиться в таких місцях”.
“Наше слово” №51, 18 грудня 2011 року {moscomment}
