Павло Лоза ■ ПОДІЇ ■ 2010-09-22
{mosimage}
Літургія і панахида за колишніх в’язнів концтабору та всіх, кого торкнулася акція “Вісла”, 1 вересня правилися біля пам’ятника жертвам комуністичного Центрального табору праці (ЦТП) в Явожні. Ця сумна врочистість згуртувала кілька десятків осіб: прибули представники греко- католицького та православного духовенства, дипломатичного корпусу України, влади воєвідського і місцевого рівнів, делеґації ОУП, гості з України, представники єврейської та німецької спільнот; честь жертвам табору віддали і самі колишні в’язні.
Після спільної молитви учні шкіл з Ґурова- Ілавецького та Бартошиць представили художню програму. І. Ковалик найбільше мріє про те, щоб ці діти й молодь у майбутньому самі зі своїми сім’ями приїжджали сюди: “А пам’ять про тих, хто тут був, тих, хто загинув, потрібна, щоб нам жилося краще”, – пояснює голова катовицького гуртка ОУП.
Історична реальність
Про те, щоб вчити дітей та онуків минулого, щоб вони “знали, де поховані їхні діди й бабусі”, говорив також генеральний консул України в Кракові Віталій Максименко. Згідно з минулорічним указом президента України, кожної третьої неділі травня в Україні відзначають День пам’яті жертв політичних репресій. Сам консул вважає, що пам’ятник жертвам Явожна стоїть у місці, де живе “наша історична пам’ять – наша з вами пам’ять”.
А що для нас означає Явожно?
– Це немовби мала Катинь для нашого українського народу, бо тут, зрештою, була Голгофа нашої інтеліґенції, – каже депутат Мирон Сич, батько якого був тут ув’язнений.
Можна задумуватися, чи це не перебільшення в словах, але в певному розумінні це місце утотожнюється для нас із тим, чим для поляків є Катинь. Ідеться про схожість факту приховування правди, адже, як підкреслив голова ОУП Петро Тима, ще в 1990ті рр. були історики, які в ЗМІ заперечували факт існування табору. З плином років змінилася оцінка цих подій – і сьогодні згадуємо вже відкриті сторінки з історії концтабору.
Тут можна помітити ще одну паралель – паралель пам’яті, бо коли польська держава, поляки роблять нині все, щоб не забути Катині, відвідуючи її щороку, організовуючи Катинські рейди тощо, – то, можливо, ми повинні від них вчитися.
Безсумнівно, це місце чи картини з табору не затруться в пам’яті Марії Зради, якій сьогодні 87 років. До концтабору вона попала з дворічною донею:
– Цього не забуде ніхто, і ніхто цього не зрозуміє, – говорить п. Марія. – Буває, що спогади відходять, однак пізніше повертається цей сумний біль, – додає жінка. Її з дитям звільнили першою – і, по суті, однією з останніх, бо інших, навіть вагітних жінок, які народжували своїх дітей у таборі, уже не випускали: – Ми не усвідомлювали, що людина людині може таке робити. Проте можна вибачити, особливо, коли дивлюся, як сьогодні люди страждають у світі. А буває, що страждають ще більше, ніж ми, – підсумовує М. Зрада.
Станіслав Домрова, перший силезький віце-воєвода, пригадав, що український і польський народи були сусідами, а, як відомо, між сусідами раз є добре, а раз погано. Сьогодні двом сусідам усе ще треба пам’ятати про добрі та погані часи, проте з плином років змінилася оцінка подій – і сьогодні Явожно стає місцем діалогу.
Числа і майбутня реальність
Від 1 травня 1945 р., коли був утворений ЦТП, до 8 січня 1949 р. – офіційного дня його ліквідації, через табір пройшло 3873 в’язнів українського походження, з чого 161 особа померла. Пилип Іконяк, житель Явірок, приїхав до Явожна вдруге. Не раз просив батька, щоб сказав йому, що було, що відбувалося в таборі.
– Але батько не сказав мені нічого. До кінця свого життя. Так боявся! – згадує П. Іконяк. – Не можу зрозуміти, чому тим людям лише така пошана належиться, що на їхніх могилах ліс росте…
Хоча спочатку жертв концтабору хоронили на цвинтарі, то рішення, яке мало на меті заощадити місце на міському кладовищі, спричинило, що тепер для більшості домовиною стала лісова територія біля шахти, де видобували вугілля… І, певно, назавжди цей ліс вкриє масові захоронення. Ті, хто залишився в живих, від 2004 р. отримують спеціальний додаток до пенсії. Управління з питань комбатантів і репресованих провело верифікацію і встановило, що додаток належиться 281 особі.
На думку П. Тими, сьогоднішні зустрічі – це не тільки символ пошани жертвам історії, але й заклик на майбутнє, у якому чекає нас перепис населення, який матиме вплив на існування української громади в Польщі. Василь Шлянта, заступник голови Об’єднання лемків, завважує: “То ті, які лежать у тому лісі, терпіли найвельций, а гнеска нам, живим, повісти, ким зме, – то повинна быти звичайна річ”. Звичайним повинно бути відвідування Явожна, бо саме числа віддзеркалюють, як ми пам’ятаємо про це місце.
“Наше слово” №39, 26 вересня 2010 року{moscomment}
