Петро Андрусечко ■ ПОДІЇ ■ 2010-03-12
{mosimage}
На початку березня новий президент України Віктор Янукович у п’ятиденний термін здійснив дві закордонні подорожі: встиг побувати і в Брюсселі, і в Москві. Відстань між ними чимала, і не стільки географічна, як насамперед політична.
Очевидно, з Києва ближче до Москви, та й ментально російська столиця ближча Януковичу, однак перший свій візит він здійснив до столиці Європейського Союзу. Про що свідчить така черговість візитів, якщо взагалі про щось свідчить? Однозначної відповіді немає, хоч опоненти Януковича переконують: від нового президента можна чекати лише “здачі” українських державних інтересів москалям. Що зробиш, така логіка політичної боротьби.
Українська закордонна політика, незважаючи на відносно коротку історію, має власну драматургію. Від самого початку Україні доводилося нелегко на міжнародній політичній арені. Протягом перших років незалежності Київ змушений був доводити, що Україна – не перехідне утворення. Захід ставився до нової держави дещо скептично. Політики, мас- медіа (зокрема французькі та німецькі) протягом довго часу дивилися на країну над Дніпром крізь призму Росії. Сполучені Штати, занепокоєні українським ядерним потенціалом, чинили тиск на владу в Києві. Україна опинилася в оточенні двох нелегких сусідів: Росії та Румунії. Лише з Польщею вдалося від самого початку встановити конструктивні стосунки.
З часом молода українська держава показала, що не має наміру зникати з політичної сцени і є значно стабільнішою, ніж прогнозували аналітики ЦРУ, які передвіщали в першій половині 1990-х рр. розпад України на дві частини. Позбувшись ядерної зброї, Київ отримав підтримку США. Україна навчилася жити з Росією, незважаючи на проблеми, які виникали досить реґулярно. Почалася епоха політики багатовекторності, яка однозначно асоціюється з часами президентства Леоніда Кучми (іншими словами – політика маневрування між Сходом та Заходом).
Вибори 2004 р. та Помаранчева революція дали надію (підтриману деклараціями президента Віктора Ющенка) на якісну зміну закордонної політики. Світ почав ставитися до України з симпатією, найбільшою від проголошення незалежності. Здавалося, що така мета, як членство в ЄС, у зоні досягнення. Проте швидко виявилося, що одних розмов на тему проєвропейського вибору та потребу приєднання до євроатлантичної системи безпеки не вистачить. Як відомо, стратегічні цілі президента Ющенка в галузі закордонної політики (поза членством у ВТО) не реалізувалися.
Парадоксально, але те, за що завзято боровся протягом п’яти років В. Ющенко, Україна отримала одразу на старті президентства Віктора Януковича. Європейський парламент прийняв резолюцію, у якій міститься запис, що Україна має право, як і кожна європейська країна, найближчими роками подати заяву про членство. На практиці прийнята резолюція уможливлює в найближчі роки введення безвізового режиму для громадян України. Що за цим стоїть? Частина українських коментаторів вважають, що вирішальним став страх перед зближенням Януковича з Росією. При цьому Янукович, безсумнівно, є вигіднішим партнером для ЄС, ніж його попередник. Відомо, що він не “лякатиме” Євросоюз планами швидкого членства України в євроспільноті.
Що б там не казали, але з першим візитом новий президент України поїхав у Брюссель. Ця подорож, зрештою, не стала несподіванкою. Буквально через кілька днів після завершення виборів права рука Януковича Ганна Герман, яка відповідає за “українізацію” президента та напевне спостерігає за європейським напрямом, поінформувала про можливість поїздки у першу чергу до Європи. Зрештою, сам Янукович одразу після другого туру отримав низку позитивних сиґналів від європейських політиків, котрі вітали його з перемогою, навіть не чекаючи на офіційні результати.
Чи перший закордонний візит нового президента визначає майбутній напрям української закордонної політики? Західні медіа на чолі з американськими “The New York Times” i “Washington Post” вказували, що це важливий політичний сиґнал. Тим більше, що в ході виборчої кампанії опоненти Януковича звинувачували його в проросійськості та лякали зближенням Києва з Москвою у випадку його перемоги. Інші вказували, що ситуація неоднозначна, оскільки в самій Партії реґіонів є різні групи впливу, які також мають відмінні способи бачення закордонного курсу. Йдеться насамперед про представників великого бізнесу, яким експерти приписують проєвропейські настрої, оскільки вони вбачають у відкритті на Європу появу нових ринків збуту. Однак слід бути обережним у проєвропейських оцінках олігархічного оточення Януковича. Як вказує політичний експерт Світлана Конончук, проєвропейськість великого бізнесу стосується насамперед перспектив їхніх інтересів і на тому, по суті, кінець.
Безсумнівно, подорож до столиці ЄС мала і внутрішньополітичний вимір. Команді Януковича важливо показати, що новий президент, всупереч висловлюванням його опонентки Юлії Тимошенко, також є проєвропейським. Західний напрям потрібний Януковичу як механізм безпеки. Можна сказати, що ЄС, у певному сенсі, дає можливість повернення до перевіреної концепції багатовекторної політики. Наскільки це реально і чи візьметься нова влада за її реалізацію – усе ще залишається відкритим питанням.
{mosimage}Що на це Москва? По перше, на інавґурації не було ані президента Медведєва, ані прем’єра Путіна. Був натомість патріарх Російської православної церкви Кирил, який спеціально на прохання нового президента відправив службу божу перед його присягою. З’явився також депутат Думи РФ та водночас директор Інституту країн СНД Константин Затулін, якому донедавна в’їзд на територію України був заборонений (за даними СБУ, Затулін у своїх виступах ставив під сумнів територіальну інтеґральність України).
Відсутності Медведєва та Путіна на інавґурації вистачило, щоб у коментарях появилися голоси, що це покарання за планований візит Януковича до Брюсселя. З’явилася навіть інформація, що російська сторона знизила ранґ візиту Януковича – з офіційного на робочий. Це не підтвердилося. Навпаки, Януковича привітали в Москві “з помпою”, у супроводі колони мотоциклістів, що дипломатичною мовою означає високий статус гостя. Нема чого дивуватися – очікування Москви великі. Зустрічі на найвищому рівні останніми роками були заморожені. Вистачить згадати серпневий лист Медведєва до Ющенка і призупинення процесу направлення російського посла до Києва. Очевидно, що від широких жестів Москва збирається перейти до діла: йдеться про створення Газотранспортного консорціуму; про продовження присутності у Криму Чорноморського флоту після 2017 р.; про поставлення в залежність української ядерної енергетики від співпраці з російськими фірмами або підсилення економічної співпраці та збільшення відкритості українського ринку для російських інвесторів.
Офіційні оцінки візиту Януковича та зустрічей з російським президентом та прем’єром дуже позитивні. Український президент обіцяв відміну указів Ющенка щодо Бандери та Шухевича, підкреслив позаблоковий статус України і не виключив продовження присутності на її території ЧФ (не варто однак забувати, що прізвища людини, яка стане президентом 2015 р., ми не знаємо). Янукович обіцяв прийняття законів для захисту прав російськомовного населення в Україні. Взамін Медведєв пообіцяв включення до пакету російського кабельного телебачення двох українських каналів. Однак вже на запрошення Путіна вступити до Єдиного Економічного Простору (ЄЕП) Янукович відповідав непрямо, а в інтерв’ю для російського телебачення сказав, що вступ до цього митного союзу “можливий тільки на умовах Світової організації торгівлі”. Можливо, що найбільш таємним елементом візиту Януковича була участь у складі делеґації в.о голови СБУ Валерія Хорошковського.
Оцінювати візити Януковича до Брюсселя та Москви слід обережно. Янукович говорить про збереження проєвропейського курсу та повернення дружніх відносин з Росією. Хворобливої популярності набирає й самий термін “прагматизм”, яким пропонує керуватися нова влада в закордонній політиці. Важко сказати, що це точно має означати, але напевне зарано говорити і прогнозувати обриси української закордонної політики в найближчих п’яти роках. Варто однак згадати, що В. Ющенко після присяги 2005 р. спершу поїхав до Москви, що аж ніяк не вплинуло на реальний стан майбутніх відносин. Проте навколо нового президента є чимала група експертів від закордонної політики, які усвідомлюють, що Україні навіть у “близьких та дружніх” стосунках з Росією потрібна європейська страховка.
“Наше слово” №11, 14 березня 2010 року {moscomment}
Знімки з сайту www.president.gov.ua
