Анна Коженьовська-Бігун ■ УКРАЇНА-ПОЛЬЩА ■ 2008-10-10
Багатоетнічні обличчя великих міст та можливість діалогу і співпраці між представниками різних культур були основними темами “Європейського міжкультурного кампусу”, який відбувався 13-14 вересня у Бібліотеці Варшавського університету.
{mosimage}Форум поділено на дві панельні дискусії та майстерні. Перша дискусія була присвячена самому розумінню терміну “міжкультурність”, який стосується в основному національних меншин, але буває, що також релігійних чи сексуальних. Учасники намагалися накреслити образ сучасного міста, де живе дедалі більше нацменшин, а тенденція ця у світі зростає, оскільки ще ніколи в історії не було так великої міґрації, як тепер. У цій дискусії взяли участь як представники польської науки і національних меншин, так і закордонні експерти.
Діагноз ситуації
Професор Войцех Буршта, який узяв слово перший, звернув увагу на те, що міжкультурність притаманна великим містам, у тому числі й Варшаві, а основна небезпека пов’язана з можливістю “геттоїзації” й народженням явища, яке він називає “бутиковою” багатокультурністю. Характеризується вона дуже поверховим трактуванням нац меншин, що проявляється поведінкою в такому стилі: у китайському ресторані з’їмо обід, у румунській крамниці купимо сорочку й більше нас це не цікавить.
Професор аґітував за ревізію слова “космополітизм”, яке, на його думку, повинно означати порозуміння різних груп в одному просторі, яке не закладає асиміляції, а лиш згоду щодо основних принципів. Хрістофер Ґордон з Ради Європи підкреслив, що інституції культури не встигають за зміною світу і це їхня основна проблема. Британка Сімона Бодо – представник музейників, намагалася переконати учасників зустрічі, що музеї – хоча й асоціюються всім радше з місцями національного культу – можуть бути також простором міжкультурного діалогу, який включає меншини до розмови про спільну спадщину. Цій думці виразно заперечував аналіз ситуації в країнах колишньої Югославії, зроблений Александрою Віданович. Доповідачка описувала нові знаки націо нальної ідентифікації, які з’явилися у суспільному просторі, пам’ятники власної домінації та боротьбу за такі відомі особи, як Мати Тереза чи Нікола Тесла.
Проблема із сучасним ісламом була темою виступу професора Януша Данецького, який охарактеризував найважливіші положення представників цієї релігії. За його діагнозом, основна помилка європейських держав полягає в тому, що вони ніколи не мали контролю над процесом навчання в ісламських школах.
Польські реалії
Наскільки відсутня у Варшаві культурна символіка нацменшин розповідав голова ОУП Петро Тима. На його думку, факт, що не можемо її знайти в міському просторі, викликаний двома причинами. Перша – це ефект комуністичної монокультурної політики, а друга – мала активність середовищ, які ототожнюються з нацменшинами.
Цікава дискусія про польську багатонаціональну традицію виникла між Вальдемаром Куліґовським, антропологом культури з Познані, та Малґожатою Ружицькою з бюро професора Владислава Бартошевського. За словами В. Куліґовського, факт, що Польща була колись домівкою багатьох культур, не має тепер жодного значення. Крім цього, у польській історії було чимало прикладів нетолерантності та нехтування меншинами. М. Ружицька поставила тезу, що поляки дозволили собі “каструвати з пам’яті мультинаціональну спадщину” і лише від людини залежить, як ставиться до минулого і скільки з нього бере.
Практика контра теорія
У другій частині дискусії говорилося про міську планову міжкультурну політику. Запрошено до неї також представників країн, де “геттоїзація” нацменшин призвела до серйозних конфліктів (наприклад, у Парижі та Барселоні). Француз ЖанСедрік Дельвенкюєр та іспанець Жорді Балта говорили про необхідність створення нової моделі суспільної асиміляції. До дискусії включилися також польські голоси. В основному Вітольд Гебановський з фонду “Інший простір” атакував варшавську ратушу за відсутність конкретної міжкультурної політики. Оскільки серед доповідачів була Малґожата Наїмська, заступник директора Бюро культури, почала вона пояснювати ситуацію у притаманний чиновникам спосіб: відмінюючи без кінця “ми намагаємося”, “ми цікавимося”, “ми організуємо”. Слів більше, ніж конкретної інформації.
Наступного дня вранці відбулися заняття, присвячені мистецькій активності у Варшаві та відносинам “недержавні організації – уряд”. На цій другій зустрічі прозвучало чимало постулатів щодо покращення співпраці цих двох секторів, бо лиш від неї залежить якість міжкультурної політики. Чи варшавська ратуша їх вислухає? Побачимо…
“Наше слово” №41, 12 жовтня 2008 року {moscomment}
