Роксана Тхір ■ ПОДІЇ ■ №2, 2013-01-13
З великим успіхом пройшов міжнародний проект «З піснею і театром з-над Дніпра на Вармію та Мазури», здійснений Товариством випускників «Калина» з Бартошиць при фінансовій підтримці Національного центру культури у Варшаві (Narodowe Centrum Kultury).
Для багатьох дітей з Черкаського колеґіуму «Берегиня» Києво-Могилянської академії цей проект був першою нагодою побувати в Польщі. Реалізована програма дозволила черкаській молоді ознайомитися з працею школи й побачити, як виглядає навчальний процес їхніх колеґ з Польщі. Кожного дня відбувалися чергові майстеркласи: релігійної пісні, сучасного танцю або театральні репетиції тощо. Діти з України радо вивчали польську мову та пісні, які підготували їхні колеґи. Школярі мали нагоду мандрувати історичними шляхами на Вармії та Мазурах. Найбільш яскравими заходами виявилися ХІХ Фестиваль національних меншин у Пунську та IV Воєвідський огляд малих театральних форм у Бартошицях «Я і малий театр», у яких гості з Черкас брали участь. Враження учасників були незабутніми, про що свідчить щирість і тепло, з яким про це самі говорили.
14-літня Вероніка навчається у дев’ятому класі школи «Берегиня», а її пристрасть – це музика. Вона задоволена атмосферою в бартошицькій школі та в сім’ї, у якій вона проживала під час обміну. Вероніка вперше приїхала до Польщі, а на запитання, що її подобається найбільше, зі щирим усміхом на лиці сказала:
– Тут якось так затишно, по-сімейному, начебто ми всі одна родина. І так нам добре. Мені подобається, що тут скрізь великий український патріотизм. Люди не забувають Україну, не забувають українські традиції, люблять і поважають українське слово.
Усім дітям особливо вкарбувалася в пам’ять ввічлива й тепла атмосфера, що її створювали родини, які їх приймали. Гості з Черкас неодноразово підкреслювали, що батьки друзів ставилися до них як до рідних, вкладаючи всю душу, щоб тільки ніхто не тужив і почувався як у своїй хаті. Ось фраґмент вражень, які, після повернення в Україну, описала учасниця обміну Катерина Баранько з Черкас.
«Понеділок. Я дивлюся фотографії своїх нових друзів, яких незабаром побачу. У ці хвилини моє серце наповнюється радістю.
Дорога була тяжкою, але вона цього вартувала. Ті почуття, які наповнювали нас при зустрічі з друзями, усе компенсували. Зустріч з родиною, яка мене приймала, була довгоочікуваною. Катерина зустріла мене теплими обіймами. Я познайомилася з новою родиною, яка стала для мене рідною».
Про історію співпраці з українськими школами в Бартошицькому повіті та перших молодіжних обмінів розповів нам керівник групи – учитель історії з Черкас Володимир Чіпенко, який розпочав співпрацю з нинішнім директором бартошицької школи Любомирою Тхір уже 1991 р., коли українці з ґуровського ліцею вперше тоді відвідали святу землю Тараса Шевченка. В. Чіпенко згадує, що перший обмін, організований школами, пройшов успішно. Відтак відбулася зворотна поїздка до Польщі, до Ґурова-Ілавецького, також повна емоцій, тому що всі переживали політичні події в Україні і проблему визнання незалежності. Сьогодні, через 20 років, учитель з Черкас побачив, наскільки змінилося ставлення поляків до українців:
– Найбільше, що мене тішить – це позитивне ставлення поляків до українців. Раніше, скажемо так, було важко українцям, бо не розуміли їхнього бажання зберегти свою етнічність, культуру, мову і ставилися неприязно. А нині зовсім по-іншому. Уряд Польщі і польський народ сприймають це нормально. Перше, що впадає в очі, це те, що українці в Польщі почуваються повноцінними громадянами – і в той же час мають абсолютно всі умови для того, щоб зберегти свою національну ідентичність, – вважає В. Чіпенко.
На думку Олени Фещенко – заслуженого працівника освіти України, українці в Польщі є дуже працьовитими, чим доводять, що вони варті великої поваги й пошани. І саме тому, як ствердила гостя, «українська школа в Бартошицях така ошатна, красива, наповнена гарним змістом, навчально-матеріальною базою». Пані Олена каже, що такий стан свідчить також і про міське самоврядування, яке по-державному ставиться до українського питання.
– Я відчула, що українцям у Польщі добре, – продовжує О. Фещенко, – вони себе почувають захищеними. Тут себе відчуваєш так, що ти потрібний комусь, це додає сили. Ми гордимося нашими українцями в Польщі, бо вони зразково працюють. Ми відвідали уроки, були на майстер-класах, наші діти брали участь у навчальному процесі, тому ми відчули, що на дуже високому рівні здійснюються навчально-виховні заходи. Усі вчителі стараються, щоб було затишно, тепло, комфортно для душі кожній дитинці, яка переступила поріг української школи. Тому ми гордимося і дуже дякуємо всім.
Польськоукраїнський обмін молоддю пройшов у доброзичливій та життєрадісній атмосфері. Зате сумного прощального дня діти зі сльозами на очах довго не могли розстатися з новими друзями. Треба було аж годину чекати, щоб розчепилися з гарячих обіймів, але і це не значить, що автобус міг одразу же виїхати з-під школи, тому що бартошицькі школярі заступили ворота. Вони просто не могли змиритися з думкою, що радісні хвилини швидко проминають і приходить час прощання.
Міжнародний обмін молоддю, у рамках якого бартошицькі та черкаські діти можуть відвідуватися, знайомитись, є надзвичайно вартісним проектом, який слід підтримувати. Такі ініціативи сприяють поглибленню історичних та культурних знань про Україну і Польщу. З’являються нові знайомства, які зберігаються на довгі роки. Ці зв’язки внутрішньо нас збагачують, ми стаємо більш відкритими й толерантними до інших. ■
