Софія Чорнобай ■ РОЗМОВА ■
23-річний Андрій Барабаш, модель родом з містечка Болехів, що на Івано-Франківщині, з’являється на обкладинках модних журналів та подіумі Паризького тижня моди. Його модельний шлях почався у 2019 році, коли інстаграм-сторінку хлопця почали помічати материнські агентства з України та Польщі. Він розповів «Нашому слову» про свої перші кроки в професії, про переваги і мінуси роботи моделлю, а також про те, чим відрізняється модельний бізнес в Європі і Азії, та як модельні агенства ставляться до війни в Україні.
– Розкажи, як почався твій шлях у моделінгу?
– У мене не було такого, щоб хтось з рідних чи знайомих казав мені колись про мій модельний потенціал. Просто в один момент мені почало писати безліч агенств у соцмережах та пропонувати співпрацю. До цього я і не думав про те, аби бути моделлю. У 2019 році я підписав контракт зі своїм материнським агентством (агентство, що опікується моделлю, шукає контракти за кордоном та в цілому займається розвитком моделі, – прим. авт.) «BoysBoys Management», що базується у Львові. Моїм стартовим кроком стала поїздка в Барселону, де і була моя перша робота. Потім я почав працювати й в інших країнах.
– Як до твого вибору поставилася сімʼя і чи ти суміщаєш роботу з навчанням?
– Думка батьків була дуже неоднозначною через стереотипи про моделінг. Вони хотіли, щоб в мене була серйозна робота, бо ж я навчався на юриста. Родина була не проти, щоб я спробував, але поважно до цього не ставилась – але так було лише до того моменту, поки я не заробив перші гроші. Я перевівся на заочну форму, закінчив бакалаврат і поки не планую продовжувати навчання.
– Що тебе привабило в моделінгу?
– Це дуже цікава робота. Коли в мене були перші зйомки, мені дуже сподобалось, я зрозумів, що це саме те, чим мені хотілося б займатися найближчим часом. Іноді буває важко, однак це нові знайомства, можливість подорожувати водночас працюючи. Мені загалом подобається, як працює модельна індустрія.
– А як зазвичай проходять зйомки?
– Я беру участь в різній роботі: й у зйомках, й у показах. Робочий день зазвичай триває 8 годин, у Азії – 9 годин, ритм дуже залежить від постійності роботи, у мене було таке, що я працював майже три тижні без вихідних, і це було справді важко, але зазвичай ми не працюємо кожного дня і маємо час на відпочинок. Немає такого поняття, що типовий робочий ранок починається в одну і ту ж годину щодня, завжди різний час початку зйомок, все залежить від клієнтів, на макіяж та волосся зазвичай витрачається до години часу (конкретно на мене), потім решта часу йде на зйомки, ланч… Інколи буває, що потрібно довго чекати, поки всі з команди завершать підготовку. Буває, що клієнти не встигають і просять тебе залишитись довше (звичайно, додаткові години роботи оплачуються). Максимальною за часом у мене була зйомка, яка йшла 14 годин.
– Чи вважаєш роботу моделі виснажливою? Як ти ставишся до змін у зовнішності, зокрема на знімальному майданчику?
– Насправді, у більшості випадків – так. У всіх професіях є свої плюси та свої мінуси. Але я справді кайфую від своєї роботи. Щодо змін – я дуже люблю експериментувати і з радістю змінював би зачіску, але, на жаль, в цій професії це важко, бо якщо ти змінюєш свою зовнішність, то практично входиш на модельний ринок як «нова людина». Те ж саме і з тату: я дуже люблю тату і хотів би мати більше (у мене є два татуювання), але, на жаль, моделінг цього не дозволяє. Також я не люблю макіяж, мені не подобається, коли на обличчі його багато, але це знову ж таки моя робота, тому це терпимо. А ще я просто ненавиджу, коли на волосся наносять спреї і потім починають палити волосся випрямлячами – це трагедія для всіх моделей.
– Чи було важко тобі розлучатися з родиною під час закордонних контрактів?
– Моя перша поїздка була недовгою, всього два тижні, бо це Європа. Коли я вперше поїхав до Кореї, це вже було на три місяці – важко теж не було, можливо, тільки попервах, бо я швидко пристосовуюсь та знаходжу друзів. Довгі контракти ніколи не були проблемою для мене. Три місяці – лише на перший погляд здається, що це багато, але коли ти в постійному русі, час досить швидко проходить.
– В яких країнах ти працював? Де сподобалось найбільше, а де було найважче?
– Іспанія, Італія, Франція, Німеччина, Британія, Південна Корея, Японія та Китай. Здається, це все. Переважно все залежить не лише від країни, а й від клієнтів. В Італії та Іспанії мені дуже подобається працювати, в Іспанії круті фотографи і багато цікавих проектів, в Кореї було теж багато класних зйомок. В Японії мені не дуже сподобалось, через те, як складалися відносини з моєю агенцією, але, не дивлячись на це, зйомки теж були цікавими, в мене навіть була зйомка біля океану. Поїздка в Японію особисто для мене виявилась важкою, я сильно схуд. В Китаї теж іноді були цікаві роботи, але там досить складно, в них більший тиск і доволі швидкий ритм. В Європі легше працювати, бо все відбувається спокійніше і повільніше, ніхто нікуди не поспішає, буває, роблять перерви щопівгодини.
– Де загалом тобі більше подобається працювати? В Азії чи Європі?
– Напевно, що в Європі, оскільки ми, українці, з ними ментально ближче. Хоча в Азії мені теж подобається, зокрема в Кореї, та й загалом ця країна дуже комфортна для роботи. Взагалі, для першої модельної поїздки Корея – це чудовий варіант.
– А як щодо Китаю?
– Про Китай існує дуже багато стереотипів, але насправді більшість з них не відповідають дійсності. В першу чергу це стереотипи про їжу, бо вона там справді дуже смачна і різноманітна. Також є закиди, що там досить брудно, але я би не сказав, що там брудніше, ніж у Європі (сміється). Самі китайці досить приємні люди, вони завжди готові тобі допомогти, не дивлячись на те, що майже ніхто не говорить англійською. Однак те, що там комунізм і людей дуже сильно контролюють, – це правда, вони навіть говорять пошепки, коли розмовляють про політику. Також китайський модельний ринок дуже змінився за останні роки. Там тепер інший підхід – моделей беруть менше і платять, на жаль, теж менше. Коли я їхав в Китай, то переживав через певні упередження, але там у мене була компанія друзів-українців, тому я почувався комфортно. Ми постійно варили борщ, готували сирники. Здається, що в Китаї я їв сирники частіше, ніж в Європі (сміється). Китай – цікавий, люди там дуже прості, прямолінійні.
Одного разу в Китаї ми знімали звичайний бренд одягу для підлітків, але концепт був цікавий: вони привели на зйомку собак, котів, кролика, змію, ящірку…. Було досить креативно, мені подобаються такі нещоденні зйомки. Бували у нас і зйомки у крижаній воді або під сонцем у +40. Одного разу знімали зимовий одяг у надзвичайно жарку погоду. Але часто результат того вартий, знову ж таки – я люблю свою професію і готовий терпіти якісь «незручності».
– Які ти бачиш переваги та недоліки у роботі моделлю?
– Одна з найперших переваг: можливість багато подорожувати. Можливість спробувати багато нового, взагалі я фанат їжі, тому люблю пробувати багато різних страв і коли їду кудись, завжди знаходжу щось локальне, щоб покуштувати. Також можна заводити багато друзів. З недоліків – важко знайти стосунки, бо відсутня стабільність, про роботу можуть повідомити прямо перед вильотом, і от – вже треба збиратися. З рідними не виходить часто бачитись, зараз взагалі немає місця, у якому я постійно живу, я постійно переїжджаю з місця на місце. В тій країні, де працюю, там і перебуваю. За останні два роки я змінив багато місць проживання.
– В тобі щось змінилося завдяки моделінгу?
– В першу чергу – з’явилася самостійність. Я вже і був самостійним, адже після 9-го класу поїхав у Івано-Франківськ вчитися. Але коли ти так далеко від дому, надії можеш покладати лише на себе. Є час на саморозвиток, я став впевненішим в собі, підтягнув англійську.
– Чим ти хотів би займатися окрім моделінгу?
– Я хочу відкрити свій заклад типу кавʼярні. Звичайно, було б непогано зробити це в Україні, але може бути і за кордоном. Мені б хотілося відкрити щось повʼязане з сирниками, бо я їх дуже сильно люблю і готовий їсти їх хоч щодня. В Польщі сирники ще можна покуштувати, але далі за кордоном їх дуже важко знайти.
– Для яких брендів ти б хотів працювати?
– Я б дуже хотів зробити показ Prada. В мене були запити, але вони всі відмінялися, також Dior – мені здається, що я підходжу за типажем. А ще Ferragamo. Звичайно, я був би безмежно радий співпрацювати більше з українськими брендами, але, на жаль, вони ніколи не пропонували, навіть до війни. З київським брендом KSENIASCHNAIDER дуже б хотів попрацювати.
– Як твої агентства за кордоном відреагували на початок повномасштабного вторгнення?
– Коли почалося повномасштабне вторгнення 24.02.2022, я був в Італії, у столиці. На той момент я був єдиним українцем в цьому агентстві в Мілані. Моє агентство підтримувало мене, коли я до них приходив в офіс, бо вони бачили, що я цим дуже сильно переймаюсь. Якраз після 24 лютого на мене звалилося дуже багато роботи, паралельно я волонтерив, відвідував різні мітинги в підтримку України. Я знаю, що деякі агентства робили збори на допомогу Україні. Був фотограф у Італії, який хотів допомогти моделям-українцям житлом. Корейське агентство, з яким я співпрацюю вже давно, теж висловило свою підтримку, довгий час в них на аватарці був синьо-жовтий прапор.
– Чи змінився моделінг з початком повномасштабного вторгнення? Або ставлення клієнтів? Як складаються відносини з іншими моделями, зокрема з моделями-росіянами?
– Важко сказати однозначно. Коли почалось вторгнення, якихось змін у ставленні клієнтів не помічалося, хоча іноді хотілося почути якісь слова підтримки. Переважно всім байдуже. Навіть коли хтось питає: «Як справи? Як твоя сім’я?», ти починаєш щось розповідати, а у відповідь: «Ага, ага, окей, we are so sorry». Щоб насправді хтось висловлював переживання – це велика рідкість. Часто беруть росіян на роботу, беруть росіян-моделей на роботу разом з тобою, навіть не звертають на це уваги. Знайомі розказували історії, коли клієнти не розуміли, чому українці не хотіли вставати з росіянами в один кадр. Особисто в мене не виникало таких проблем, але коли моделі-росіяни десь траплялися, то я з ними не спілкувався. Часто росіяни самі намагаються йти на контакт, ніби вони не розуміють, що відбувається.
