Богдан Гук ■ ПОДІЇ ■ №34, 2013-08-25
Якби самотній/несамотній подорожній недільного пополудня їхав із Сянока до села Мокрого, то в місці, де залізниця, а по-мокрянському «штрека», веде більш управо попід гору, побачив би з лівого боку церкву, а з правого – сільський народний дім та силу-силенну веселих українців під сценою, серед яких – чимало в кольорових вишиванках…
Мій знайомий з Горлиць–Кракова, який відразу після привітання запитав: «Знаєш, скільки лемків було в останньому переписі?»
Звісно, я не знав, бо статистикою мало цікавлюся. Я відповів, що людську любов до фантазії найкраще заспокоює статистика. А він мені: «Десять тисяч!» Тоді з мене вирвалося «вов!», і я подумав, що Мокре підняло в мого знайомого лемка статистично-ідеологічний тиск.
А може не тільки в нього? Цього року на сцену ХХІІ Свята культури над Ославою ішли вервечкою представники влади і самоврядування. Ось тільки представниця воєвідства, зачитавши вітального листа від підкарпатського воєводи Малґожати Хомич-Сміґельської, не витримала й згадала, що нібито цього року різне коїлося між поляками та українцями, може, і не найкраще, але все ж таки багатокультурність і те, і се…
Поколінні зміни
Цього разу я їхав на культурний захід мокрян з метою зрозуміти, які тут є перспективи. За метод обрав я собі простежування зміни поколінь. А конкретніше – придивитися, скільки батьків-організаторів взяли з собою дітей і внуків, чи говорять вони по-своєму, чи виступають на сцені, чи, може, беруть участь в організаційній праці. Бо не кожен може заслужити собі таку шану: буває ж бо й така гірка ситуація, що батьки зроблять усе «за», а діти – усе «проти».
Далеко не всі мокрянські сімейні зв’язки мені відомі, проте кілька прикладів швидко впадають в око. Перший приклад вдалої поколінної зміни: Мажена, Дарко Онишканичі та їх дві дочки. Минулого року старша, Ксеня – студентка україністики й полоністики – з’явилася на сцені як конферансьє концертної частини Свята культури над Ославою (а молодша, Юлія – як танцівниця і співачка). Другий приклад доброго культурного наступництва в сім’ї: діти Марії і Степана Біласів. Обоє – обдаровані музично й залучені до справи своїх батьків. У капелі «Ослав’ян» грав Ярослав, а нині – він лікар. У дочці Наталії, коли так шпарко водить смичком для друзів з «Ослав’ян», нелегко впізнати… стоматолога. І третій приклад: подружжя Анни та Михайла Мельників з мокрянської Морохівниці. П’ятірка їхніх чорноволосих дітей уже давно є учасниками ансамблю. А ось майже трирічний Орест Марти і Ярослава Машлюхів поки що не долучається до життя громади, але культурна парадигма Мокрого радше позначиться і на ньому. Подружжя Машлюхів – це гарний приклад не лише шлюбних, а й міжреґіональних зв’язків на Лемківщині. Марта, родом із західнолемківського Бортного, гарно прижилася на східній Лемківщині.
Соціологічний коментар до вищенаведених прикладів може бути таким: Мокре – це простір вдалих міжпоколінних контактів мешканців у сфері традиційної української культури, практичним результатом чого є багаторічна історія ансамблю «Ослав’яни» івізитної картки села – Свята культури над Ославою, якому цього року виповнилося 22 роки.
Мокрянське довкілля
Цікаво відстежувати суспільно-культурні події в околицях Мокрого. Візьмімо, наприклад, мокрянське Товариство «Баладгора» і Товариство сприяння розвиткові села Морохова. Завдяки їм чи не вперше після 1947 р. в публічному просторі Мокрого, Морохова й Завадки-Морохівської з’явилися таблиці з україномовною (поруч з польсько-та англомовною) інформацією про історію та культуру цього мікрореґіону. Крім того, сама «Баладгора» вже кілька років успішно веде мокрянську початкову школу і свого часу не допустила її ліквідації.
Останніми роками у серпні в Морохові відбувається Театральний фестиваль Морохів/Morochów. Цьогорічний захід під назвою «Кур’єри культури» привів над Ославу Януша Шубера з Сянока і Тараса Прохаська з Івано-Франківська. Пйотр Клая, поляк із Силезії, ім’я якого вже можна писати як Петро, тому що він вивчив українську мову і має вуса на зразок Шевченкових, бідкався мені, що на зустрічі з такими уславленими письменниками прийшло небагато мешканців Морохова. Що ж, із селом треба вміти розмовляти його мовою. Товариство сприяння розвиткові села Морохова, до якого належить Клая, було засноване лише 2009 р., отже потрібно набувати досвід, а котрогось разу його культурна пропозиція обов’язково припаде до смаку морохівчан.
Хтось підійшов до мене і питає: «А як Команча?…» Для багатьох це питання з’являється і зникає вже кількадесят років. Однак у славній колись, але нині культурно нещасній Команчі після Акції «Вісла» міжпоколінний зв’язок не такий міцний, як у Мокрому. Колись і Команча діждеться своїх студентів, які не виїжджатимуть до Канади, або ж, пошевченківському: колись і це село діждеться свого Вашинґтона і світла правди та науки.
У центрі
В суботу й неділю центром стала сцена мокрянського заходу. Перлиною першого дня була Сусана Яра та її музичний гурт «QuadroSusanna». Зірка співачки родом з Сянока щойно сходить. На мій погляд, чим більше авторських, а не народних пісень вона матиме в репертуарі, тим більш дозрілим та ориґінальнішим стане її образ.
Гарно представили себе колишні члени «Ослав’ян» – «Дует Ґайда». Акордеон і скрипка в майстерному поєднанні зі співом розкрили весь колорит карпатської музики, яка переважала на святі. Головний у заході – ансамбль пісні і танцю «Ослав’яни» – показав себе з найкращого боку. Здається, гурт помолодшав завдяки успішній зміні поколінь. ■
