Тадей Конадор ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №50, 2013-12-15
DaMyr, Djakuju, Wydawca: Stowarzyszenie Miłośników Kultury Łemkowskiej w Strzelcach Krajeńskich, Wydawnictwo: Lemko Tower, 2013 r.
Так складається, що все найкраще у житті беремо переважно від старшого покоління – наших бабусь і дідусів. Від них ми дізнаємося, як було колись, як люди жили, як співали, отримуємо від них багато тепла. Хорошим прикладом цього є альбом групи «DaMyr, Djakuju», який лежить переді мною – так сильно лемківський, так дуже нагадує старі часи, а водночас дуже сучасний.
У лемківській музиці діється небагато. Виходить багато платівок з народною музикою: є «Кичера», «Ослав’яни», «Лемкоtоwer», або навіть польська «Древутня», але це пригадування того, що було колись, закритий музей. Майже 15 років тому був виданий гарний альбом Агнешки Коробчак «Весна» з її власною музикою і текстами, були її успішні спроби заграти свою музику з гуртом «Серенча», на жаль, не вдалося утримати цього в довгостроковій перспективі.
Сьогодні ми можемо послухати творчість лемківського барда Даріуша Матійчака. Він так написав на своєму сайті: «Музика для мене несе з собою красу, віру та надію. Це бальзам для тіла і молитва для душі». І саме такою є його платівка – у ній є краса музики, ностальгія за горами, перейнята від предків, а водночас вона цілком сучасна.
Вже перший твір «Ґенетични Ас» переносить нас на Лемківщину своєю сильною, чардашовою ритмікою, зі скрипкою, яка звучить по-циганськи, адже циганських ансамблів у горах було багато. Цигани протягом віків настільки зжилися з лемками, що під час акції «Вісла» часто добровільно виїжджали разом з ними у невідоме. Ще недавно на вулицях Кракова можна було почути гру старого цигана, який виконував лемківські мелодії.
У рецензованому альбомі не бракує теж і спокійних пісень, таких як «Самота», сповнена ностальгії і туги за землею прадідів, заграна дуже скромно, але з красивим соло на фортепіано, майже джазовим у виконанні Здзислава Бабярського. Або ж «Хоцкі раз», де говориться про любов (як і в більшості текстів з цього альбому), трохи виспівану, трохи промовлену, зате з великим емоційним навантаженням. А щоб не було монотонно, тут можна почути пісню «Рік по рік», з музичною обробкою в стилі кантрі, проте зі звучанням у манері старих лемківських ансамблів, отож тепер сиджу й думаю, аби часом американські групи кантрі не грали по-лемківськи, бо чи ж мало наших горян виїхало за океан? А де знайдете кращих музикантів, ніж українці?
На платівці не могло забракнути твору «Сын Лемковины», який є хітом усіх Лемківських ватр, усіх співів біля вогнища, чи родинних урочистостей. Це вже третє покоління на чужині, але туга за батьківщиною постійно все така ж. Кінцева пісня на диску – це зворушлива молитва-подяка Богу за потомка «Сын Максим», де між грою інструментів можна почути дитяче лепетання.
Альбом такий гарний, як рідні гори, мелодійний, як вітер і потоки, замріяний і мудрий, як старий лемко. Отож після останньої пісні вмикаю його ще раз із самого початку. ■
