Дискутанти в організованому житті своєї громади не бачать потреби якоїсь радикальної революції, швидше очікують оновлення й доповнення теперішніх форм активності, розвитку взаємних зв’язків чи більшої відкритості. В цьому якраз усі погодилися, що варто якнайшвидше вилазити зі своєї “етнічно-національної консерви” – при цьому дбаючи про те, щоб не розчинитися зі своєю ідентифікацією. “Локомотивами українства” у Польщі назвали наші організації, церкви, школи та сім’ї. До консолідаційних і позитивних чинників зарахували спільні забави, безпосередні людські зв’язки, усвідомлення єдності в ідентичності, культурі тощо.
Однак молоді люди помічають також брак активних діячів, наприклад серед юнацтва, відсутність українського лобі, брак комунікації між організаціями тощо. Погано на стан українства, на їхню думку, впливає й те, що патріотами люди бувають напоказ, не говорять рідною мовою, а в організоване життя включаються, не координуючи своїх дій і часто ставлячись одне до одного зі зверхністю. Алкогольний характер ряду заходів чи невелика кількість модерних видів активності – це лиш деякі чергові мінуси нашого життя, озвучені молодими українцями на перемиському форумі.
Ті голоси здаються сильними тому, що збігаються з відповідями на опитування, яке організатори провели в Інтернеті ще перед конґресом. Як його учасники, так і веб-респонденти звернули додатково увагу на чергову проблему – випускники котрогось з наших ліцеїв або постійні бувальці якоїсь домівки часто утворюють групу, до якої важко пробитися особі ззовні. Подібна закритість дуже часто має місце стосовно громадян України, які проживають у Польщі і шукають шляхів інтеґрації з близькою громадою.
Оскільки всіляке добре діло варто починати від себе, то учасники форуму запропонували дії, якими хочуть зайнятися найближчим часом. І так, хтось утягуватиме близьких людей до активної діяльності, інший попрацює над платформою в Інтернеті задля зв’язків між молодими українцями в Польщі – з часом постане з цього, може, якийсь сайт. Хтось дальше розвиватиме свої лідерські уміння, а інший спробує розробити проекти, які цьому допомагатимуть. Попрацюють також над розпізнанням потреб і очікувань своїх ровесників щодо організованого життя українців, але й вивчатимуть досвід цікавих польських організацій та інших меншин. Хоч у цьому вже дещо знають і, на жаль, розуміють, що від Києва напевно довго не дочекаються підтримки й зацікавлення, які отримують хоча б німці в Польщі від свого “материка”.
Підсумкові голоси на зразок “було дуже цікаво, але надто коротко” спонукали організаторів перемиської зустрічі спробувати підготувати протягом найближчого року черговий Молодіжний форум, але масштабніший. Як за інші, так і за цю ініціативу варто вболівати: видно, що є молоді українці, які хочуть діяти, але для цього потребують обмінятися досвідом, повчитись і головне – попрацювати разом: “Якщо ми визначили проблеми, то вже знаємо, що робити – і можемо їхати вперед”, – підсумував перемиську зустріч І. Горків. (гс)

Аня Кертичак, ведуча форум
Ми зібрали найбільш активних молодих людей у Польщі, щоб вони поговорили про своє місце в українській громаді, обмінялися досвідом та ознайомилися з проектами наших і зовнішніх організацій, які працюють на українські справи. Зустріч вирішили провести активним методом, отже не за схемою “п’ять осіб говорить – а сто слухає”. Тут говорили всі учасники, а організаторам залишалася здебільшого роль упорядника. Маю враження, що така модель праці людям припала до вподоби. Нам вдалося наголосити міцні сторони й визначити недоліки громади. Серед останніх можна назвати байдужість до цього, ким я є, асиміляцію, закритість – як внутрішню, так і зовнішню. Дошкуляє також недостача різноманітності заходів. Маємо “Маланки”, фестивалі, танці і найчастіше нічого більше. Голоси, які прозвучали, вказують теж на те, що не вміємо між собою говорити, вирішувати проблеми, а працюємо лише над тим, що зараз конче треба зробити. Немає місця на зупинку й обговорення. Однак присутність людей на форумі та їхня активність показують, що маємо потенціал як громада. Тепер головне завдання – не розгубити його. Тому ми зібрали електронні адреси, телефони й напевно дальше працюватимемо з цією групою. На конґресі від старших лідерів можна було почути, що вони не знають, як працювати з молоддю.
А я пропоную просто запитати молодь. Вона повинна дати відповідь, а якщо такої не буде – то слід її спільно випрацювати. Загалом наше функціонування не варто розбивати на “молодіжне й доросле”, бо тоді не діятиме механізм навчання один від одного.

Наталка Тимошук, Білий Бір/Варшава, учасниця форуму
Як конґрес, так і наша зустріч показали мені, що молоді українці мають багато цікавих ідей, та зрідка трапляється нагода обмінятися ними. Тому великою вартістю цих зустрічей є те, що ми могли поговорити, переконатися, що часто думаємо подібно, маємо такі самі проблеми. Завдяки таким розмовам, як тут, можемо різні питання вирішувати та взаємно допомагати. Сподіваюсь, що такі зв’язки й зустрічі продовжуватимуться: якщо важко з ними буде на реальній території, то все відбуватиметься хоча б в Інтернеті.

Аня Блюй, Перемишль/Краків: учасниця форуму
Дехто намагається переконувати, що молоді люди сьогодні не мають нічого, щоб сказати, – а це неправда, що й підтверджує хоча б цей форум. Виразно видно українську молодь, яка бажає продовжувати те, з чим виростала. Вона усвідомлює, якою небезпечною є асиміляція і проявляє бажання хоч трохи її затримати. Ідеться про те, щоб на мить призупинити поїзд, який вирушив 1947 р. Найкраще зробити це просто кажучи: так, я українець/українка. Повертаючись до нашого форуму, вважаю, що спосіб проведення цієї зустрічі був дуже файний. Люди могли розповісти про себе і свої очікування, а це важливо, що наш голос брався до уваги. Для нашого майбутнього не менш важливе, щоб старші лідери подібно вміли й хотіли вслухатися в голос молоді.

“Наше слово” №21, 20 травня 2012 року {moscomment}