Розмовляв Григорій Сподарик ■ ПОДІЇ ■ №28, 2015-07-12
Розмова з Юрієм Кононенком, співголовою Консультаційної комісії з питань задоволення освітніх потреб української нацменшини в Польщі та польської нацменшини в Україні, засідання якої на початку червня вперше відбулося в Києві. Опісля в рамках студійного візиту Ю. Кононенко перебував у Варшаві з групою українських освітян з метою вивчення досвіду польської системи освіти. Делеґація зустрілася також з лідерами Об’єднання українців у Польщі та «Нашого вибору», щоб обговорити проблеми української освіти у Польщі. Ю. Кононенко є директором департаменту загальної середньої та дошкільної освіти в Міністерстві освіти і науки України.
Григорій Сподарик: У чому подібні і чим відрізняються освітянські проблеми польської меншини в Україні та української – у Польщі?
Юрій Кононенко: На нашу думку, в Україні створені всі умови для того, щоб громадяни польської національності мали можливість навчатися своєї мови. Водночас, за останні роки дуже підвищилося зацікавлення щодо вивчення польської не лише поляками, але й українцями. У нас є 5 загальноосвітніх навчальних закладів, у яких викладається польська мова і зараз її вивчає 26 тис. чол. лише в системі загальносередньої освіти. Відповідно у Польщі також є досить стала система, але є й певні проблеми. Зокрема, це питання вивчення української мови громадянами України. Ми перед польською стороною відзначали, що цю проблему необхідно вирішити. На наш погляд, громадяни України не можуть бути дискриміновані за ознакою громадянства. Є також певні проблеми з видаванням нових підручників.
Українська громада вже довший час озвучує названі вами проблеми. Що реально можна вирішити найближчим часом?
Ми можемо передати вам підручники, які видаються в Україні і знаходяться в резервному фонді міністерства. Вони могли б у Польщі використовуватися як додаткова література. Це можна зробити швидко. Потрібно, щоб українська меншина визначилася, які підручники і в якій кількості хоче отримати. В Україні є державний методичний центр з вивчення польської мови. Він існує як філія Інституту модернізації освіти. Ми, звичайно, хотіли би, щоб такий центр був створений і для вчителів української мови у Польщі. Польська сторона пояснює, що це питання місцевої влади. В результаті це все буде предметом подальших переговорів. Ми намагатимемося також діяти як освітянськими методами, так і дипломатичними, залучаючи Посольство України в Польщі і наше Міністерство закордонних справ. Водночас треба ясно сказати, що ми не можемо вирішити жодного питання, яке повинно вирішуватися на території Польщі. А це, власне, справи, пов’язані з підручниками чи вивченням української мови громадянами України. Ми можемо лише ставити перед польською стороною ці питання і просити їх вирішувати.
Досвід показує, що присутність дітей української нацменшини в українських таборах помітно впливає на збереження їхньої ідентичності та зв’язків з українством. Чи є шанси відновити ці заходи?
На зустрічі з представниками української громади в Польщі ми домовились і про це. Я думаю, що на центральному рівні й особливо за рахунок місцевої влади на територіях західної України, які мають тривалий досвід співпраці з українцями з Польщі, це питання буде можна вирішити. Наше Міністерство освіти в цьому допоможе.
Якими правами стосовно освіти користуються діти іноземців в Україні?
Вони є аналогічні, як і громадян України. Наше законодавство і Конституція не роблять ніякої різниці. В законі про загальносередню освіту написано, що іноземні громадяни, які легально перебувають в Україні, користуються такими самими правами. Європейські експерти звертали нам увагу, що ми не забезпечували освіти для дітей батьків, які були затримані за незаконний перехід українського кордону. В основному йшлося про громадян Афганістану, Сомалі тощо. Ми це питання вирішили і зараз всі іноземці, незалежно від їх статусу, мають ті ж самі права щодо освіти. В польському Міністерстві національної освіти ми пояснювали також, що у Києві в одну з восьми шкіл, де вивчається польська мова, може вступити кожна приїжджа дитина. Законодавство не бачить тут ніяких перепон.
У Польщі в такому випадку є подібне право. Натомість, якщо йдеться про вивчення рідної мови, то держава іноземцям цього вже не забезпечує. Чи в Україні це відбувається так само?
Відповідно до нашого законодавства про освіту, для того, щоб відкрити клас, повинно бути не менше як 5 заяв батьків. Якщо вони є, то органи самоврядування можуть розглянути це питання і, як правило, такі класи створюються. Що стосується, так би мовити, екзотичних меншин, не притаманних для України, раніше у нас були в Харкові класи, де вивчалася в’єтнамська мова, оскільки там було дуже багато дітей в’єтнамської національності. ■
