Анна Вінницька ■ ПОДІЇ ■ 2011-06-10
{mosimage}
Концерти з участю виконавців з України та Польщі, заняття з гончарства, ткацтва, склопластики і гаптування, які вели народні майстри з України, ярмарок мистецьких виробів – усе це ввійшло в програму ювілейних XV Днів української культури (ДУК) у Щецині, які тут проходили від 24 до 29 травня.
Напередодні Днів української культури у щецинському Осередку української культури влаштовано дві конференції – ІІ Міжнародну наукову освітньо-методичну про стан і потреби українського шкільництва у Польщі, а також історичну панель “Шляхи до самостійності: у 20-ту річницю проголошення Акту незалежності України”.
Отож, цього року ДУК були організовані під гаслом культурно-мистецьких заходів і традиційних народних гулянь, які, як правило, завжди викликають велике зацікавлення – цьому сприяє також місце проведення заходів – подвір’я Замку поморських князів. – З року в рік Дні української культури в Щецині стають більш популярними: на них приходить щораз більше й більше глядачів, а ми, як організатори, намагаємося представити якомога багатшу і цікавішу програму. Тому кожного року запрошуємо визначні зірки та гурти саме з України, – каже організатор заходу, голова щецинського відділу ОУП Іван Сирник. Цього року запрошено львівський “Green silense” та київський “Mad Hеads XL” – гурти, які зіграли під час суботнього концерту. Натомість недільний опівденний концерт, який традиційно проходить у престижному залі імені князя Боґуслава, збирає шанувальників класичної музики. У виконанні українського тріо – Остапа Манка, Сергія Григоренка та Олеся Сінчука – можна було послухати твори Бориса Лятошинського чи Мирослава Скорика. Відтак уже на подвір’ї замку виступили колективи Волинського національного університету, з яким Щецинський відділ ОУП співпрацює багато років, а також бандуристки з Вроцлава.
– Цього року з України на Дні української культури приїхало біля 150 осіб: серед них і професори, які взяли участь у вчительській та історичній конференціях, митці, які презентують свої вміння у майстер-класах, та музиканти, – розповідає І. Сирник. – Якщо перерахувати всіх українських виконавців, які протягом 15 років взяли участь у щецинському святі, то їх напевно буде понад тисячу. Це важливо, оскільки у світ іде позитивна інформація як про українську громаду Польщі, так і українців з України – про захід пише не лише польська, а й українська преса, розповідають у радіо та в телебаченні. “Напередодні Днів утричі зростає зацікавлення веб-сторінкою щецинського відділу ОУП. Нас відвідують не лише польські користувачі Інтернету, але й інших країн – хоча б з Бразилії, Арґентини, США, Канади та з країн Європи – звідусюди, де живуть українці”, – зізнається І. Сирник.
Особливим зацікавленням користуються майстер-класи – тільки в п’ятницю, коли я приїхала до Щецина, у них взяло участь біля 50 школярів з місцевих польських шкіл. Сьогодні важко переоцінити роль спілкування цих малят з українською культурою – після занять опікуни тих же учнів з захопленням казали, що між нами, тобто поляками й українцями, немає жодних бар’єрів. І це правда, вистачить лише пізнати іншу людину, а розуміння прийде само собою – тим більш, коли відбувається все на базі мистецтва, яке не потребує слів.
Нова пропозиція – це організування українським вчительським та історичним товариствами напередодні Днів української культури вчительської та історичної конференцій. На жаль, обидві події не користувалися надто великим зацікавленням ні у щецинян, ні в самих спеціалістів. На вчительську конференцію приїхало всього 17 вчителів, з чого більшість представляло білобірську школу, а решта – школу з Перемишля та пункти навчання м. Ґданська, Кошаліна та Хотинця. Натомість слухачами історичної конференції були перш за все учасники вчительської – місцевих щецинян можна було порахувати на пальцях однієї руки. До того ж, більшості вчителів не покидало відчуття “заднього плану” – попри те, що конференція саме їм адресувалася: під час складання програми конференції не взято до уваги хоча б тих пропозицій, які виношувалися на вчительській конференції в Білому Борі в листопаді м.р. Тоді вчителі виявили своє зацікавлення темами з мистецтвознавства, обрядовості та “практичного” винесення знань. У Білому Борі велике зацікавлення мала лекція вчительки української мови зі Щецина Алли Дьоміної, яка перед переїздом до столиці Західної Померанії була викладачем Волинського національного університету ім. Лесі Українки в Луцьку. Попри те, що тема “Наголос в українській мові” була передбачена в програмі, то з незрозумілих причин не була виголошена, хоч доповідач був присутній. Варто пам’ятати, що учасниками конференції насамперед є вчителі початкових та середніх шкіл, зокрема пунктів навчання, а не університетських установ – тож підбір тем повинен бути відповідний до їхніх потреб.
На думку психолога Віктора Юрченка з Київського університету, вчитель української мови в Польщі – це людина, яка, можливо, має і перевагу перед іншими вчителями, оскільки він ідентифікує себе українцем, тому може шукати джерело емоційної підтримки в українській культурі, літературі – починаючи від української вишивки, через святкування, а на обрядовості закінчуючи.
– Включаючи саме ці елементи в навчання дітей, вчитель буде вирішувати і свою проблему, а саме: він зможе запобігати професійному вигорянню себе як учителя. Тому в процес навчання вчителі обов’язково повинні включати елементи українознавства, етнотворчості, їм слід відкликуватися до традиції української культури – це потрібно як дітям, так і самому вчителеві, – каже В. Юрченко. І саме цих елементів забракло.
Після завершення вчительської конференції Українське вчительське товариство провело свої збори. Крім поточної діяльності, обговорено проблеми з набором до українських шкіл. Так, учителі задумувалися над тим, чому на 445 дітей, які в Західнопоморському та Поморському воєвідствах вивчають українську мову, всього 107 дітей навчається в білобірській школі. Зрозуміло, що факт проживання в гуртожитку як привід не посилати дитини до Білого Бору важко сприймати серйозно – тут вчителі були згідні. Тому насамперед потрібно працювати над витворенням своєрідної “моди” навчання в українських школах, до цього, однак, повинні підключитися також батьки дітей.
“Наше слово” №24, 12 червня 2011 року {moscomment}
