Іван Бакунович ■ ПОДІЇ ■ 2010-08-05
{mosimage}
Уже шістнадцятий раз над водосховищем Бахмати в Дубичах-Церковних відбувалося фольклорне свято “Ніч на Івана, на Купала”. На сцені виступали ансамблі з Польщі, України та Білорусі, а на березі водосховища засяло купальське вогнище. Молоді дівчата пускали віночки, сплетені з польових квітів – відвічний символ дівочої краси.
Свято Купала, організатором якого є Союз українців Підляшшя у співпраці з Ґмінним осередком культури, спорту і рекреації в Дубичах-Церковних, протягом років виробило свою неповторну марку.
Воно стало чи не найбільшим заходом на Підляшші, який улаштовують на пленері просто неба. Тут навідуються навіть по кільканадцять тисяч глядачів – симпатиків української пісні, танцю й культури. Так було й цього року. Що приваблює в це місце цією порою таку кількість людей? Імовірно, магія місця. Водосховище Бахмати, хоч невелике за площиною, розташоване в долині річки Орлянки посеред лісів та полів, пахучих у цей час дозріваючим урожаєм.
Берег водосховища – це природний амфітеатр, на якому ще вдень розкладають намети, прибувають сюди цілими сім’ями глядачі. Більшість – уже не вперше. Деяких можна тут зустріти кожного року.
– Чому ж маємо сюди не приїжджати? – питають учасники. – Такого заходу в реґіоні нема. Тут ми зустрічаємо своїх знайомих, буває, що тільки раз на рік саме тут можна послухати живу українську музику. Найчастіше чуємо її в радіо або на компакт -дисках. А на відкритому просторі звучить вона зовсім по-іншому, краще потрапляє у вухо.
Серед гостей свята можна зустріти не тільки мешканців Більська, Гайнівки, сіл і містечок сусідніх повітів, але й туристів із Польщі та з- за кордону, які відвідують Підляшшя.
– Проїжджати поруч і не прибути на це свято – це ж гріх, – каже Андрій, родом з Варшави. Разом з подругою Катериною на велосипедах вони долають безкраї відстані Підляшшя. – Нам цікаво побувати в підляських селах, деяких з них ще не торкнулася рука цивілізації. Цікаво побувати серед православного населення, яке живе тут споконвіку. Цікаво теж завдяки таким святам ближче познайомитися з українською культурою, поспілкуватися з місцевими українцями та запрошеними гостями з України.
Цього року можна було обмінятися думкою також з українцями зі сусідньої Берестейщини. Це реґіон, який культурно споріднений з Підляшшям. І хоч ансамбль “Бєлавєжская цявінка” звучить по-білоруськи, то:
– Ми вивчаємо наш місцевий говір, місцеві пісні і танці. Ми представляємо програму на такому ж самому говорі, на якому розмовляли наші бабусі, – інформує Ала, керівник колективу, сподіваючись, що ансамбль попаде ще на осіннє свято, тобто “Підляську осінь”.
Чи молодь шукала та знайшла цвіт папороті? Вона про це сама знає найкраще. Відомо тільки, що до пізніх годин ночі могла послухати цікавої української музики у виконанні черемшанського колективу “Офф-лайн” та ольштинського “Тугай-бея”. На закінчення, коли на небосхилі небо починало світати, з першим промінням сонця виступив відомий на підляській сцені гурт “Етно XL” з Рівного та зірка цьогорічного заходу – ансамбль “Русичі” з Білгорода -Дністровського.
“Наше слово” №32, 8 серпня 2010 року {moscomment}
