Павло Лоза ■ ПОДІЇ ■ 2012-03-17

{mosimage}

Появилося питання: чому немає візи в студентки, яку виш прийняв на навчання?

Університет намагався вирішити все іншими шляхами, проте ліцензію не можна отримати так швидко. Тому виникла проблемна ситуація, про яку знають уже посольство й консульство України у Варшаві, Міністерство освіти України, – повідомляють у Генеральному консульстві України в Люблині.
Заступник проректора пробував перевести студентку на навчання до вишу в Києві, проте це не вдалося, адже столичний університет не хотів прийняти її в середині семестру (у грудні), та ще й з проблемами з візою. Крім того, у Києві також виникли проблеми з поселенням, мовляв, наближається Євро 2012 тощо.
– Я й сама не хотіла б переїжджати до Києва, адже вибрала Рівне тому, що звідси ближче додому, краще добиратися, дешевше жити, ніж у Києві. Думаю, у столиці мені було б важко вчитися, а в Рівному і кращий виш, – каже Оля. У грудні студентка поїхала додому, а після повернення до Рівного виявилося, що її шукає місцева міліція.
– Довідалася, що мене шукали з приводу того, що я жила в гуртожитку без прописки (meldunek – пол.). Дали мені два дні, щоб я знайшла собі місце, куди могла б переселитися, – розповідає вона. Цікаво, що за гуртожиток уже заплачено за півроку наперед. Після візиту у відділенні міліції та в паспортному столі Оля дізналася, що має платити штраф за недотримання терміну візи.
– Я здивувалася, бо ж чому мала би платити, якщо я перебувала в Україні леґально? Адже мені до завершення терміну візи лишилося ще біля тижня, – задумується студентка. Остаточно отримала повчання.
Зі сторони університету з’явилася також альтернативна пропозиція – піти навчатися в інший місцевий інститут, який має ліцензію, проте він – технічний. “Якби я хотіла вступити на якийсь технічний факультет, то зробила б це в Польщі”, – пояснює Оля.
Врешті заступник проректора вирішив, що студентці краще буде повернутися в Польщу. Проте спосіб вирішення її справи може нагадувати давно минулу епоху. “Покликали мене в кабінет. Став переді мною проректор, якісь дві жінки та ще один чоловік з ними – і кажуть писати якусь заяву. Я не знала, що маю робити”, – розповідає Оля. Очевидно, не рекомендували писати в документі, що виш не вмів оформити візу і взагалі не мав дозволу приймати її на навчання. Натомість попросили написати в заяві, що нібито студентку кличуть до Польщі якісь сімейні справи. “Я папір підписала, а тепер сама не знаю – може, я погано зробила? Тепер виходить, що не було ніякої проблеми, що, очевидно, я завинила”, – каже Оля.
В університеті не хочуть коментувати справи.

Програма була. А чи діяла?
До 2010 р. існувала програма “Навчання закордонних українців у вищих навчальних закладах України”. Але чи діяла як належить?
– Я майже тиждень провела в дорозі, їздячи між Києвом, Варшавою та моєю хатою на півночі Польщі, щоб зібрати всі документи для оформлення візи, необхідні посвідки про моє українське походження, – згадує інша студентка – третьокурсниця Олена з факультету фольклористики київського університету. Адже такі інструкції отримала в Посольстві України у Варшаві. Однак, здається, було це все непотрібним.
– У Міністерстві освіти України в Києві були здивовані: навіщо я привезла їм стільки документів, коли вони зайві? Виявилося, що не треба було мені взагалі ніде їздити, бо все можна було оформити на місці, в самому університеті, – зауважує Олена.
У справі навчання О. Іванюк, про яку йдеться на початку статті, Союз українців Підляшшя (СУП) звертався безпосередньо до вишу в Рівному, бо потрібне було посвідчення, що абітурієнтка має українські корені.
– Але бачу тепер, що все відбувалося за принципом “вільної американки”, тобто без установлених правил, – стверджує голова СУП Андрій Артемюк.
Прийнятий в лютому ц.р. Верховною Радою України закон про навчання закордонних українців, який надав би права громадянам Польщі української національності вільно навчатися на території України, поки що не набрав чинності. В ньому передбачена конкретна кількість студентських місць (квота) для українців з діаспори. Як їх буде поділено на окремі держави проживання закордонних українців – ще не відомо. Щоб не траплялися більше такі випадки, який стався з Олею, має бути визначений реєстр вишів, які зможуть набирати на навчання таких студентів. Однак у Генеральному консульстві України в Люблині охочим навчатися рекомендують краще перевіряти ліцензії, оскільки це важливий елемент.

Назад до Польщі
– Я хотіла повернутися в Україну, навіть знову подала документи на навчання. Але тепер бачу, що ніхто не хоче мені допомагати, тому вирішила вже туди більше не повертатися, – ділиться думкою Оля.
Щоб вступити на навчання, треба було подати документи до Міністерства освіти України до кінця лютого. Дехто може задумуватися: чи навчання в Україні має сенс?
– Не думаю, щоб без такої професійної підготовки, яку я отримала завдяки навчанню в Рівному на кафедрі фольклору, могла б я займатися тим, що роблю сьогодні, – говорить Єлисавета Томчук-Рижик, нині – вчитель української мови та художній керівник підляських ансамблів “Ранок” і “Родина”. Виявляється, проблема з відповідно підготовленими кадрами дійсно існує. Це підтверджує і вчителька української мови з Білостока Людмила Лабович, яка підкреслює, що нема так потрібних інструкторів.
Усе може змінитися, коли почне реалізуватися новий закон про навчання закордонних українців у вищих навчальних закладах України. Проте не може бути, як у минулі роки, коли десятьма місцями, які на рік були приділені українцям з Польщі, користувалися в середньому лише 1-2 особи. Звичайно, щоб це змінилося, треба наголошувати це, як-от роблять рекламу навчання польські консульства в Україні для громадян України з польським походженням. Поки що замість Ельдорадо (це міфічна країна, повна золота, про яку мріють усі шукачі скарбів – тут з нею в певному сенсі можна порівняти омріяне навчання в Україні, оскільки більшим досвідом у плані майбутнього українського функціонування ніде інде не збагатимося), як видно, буває Дикий Захід, де треба боротися за своє і розраховувати лише на власні сили.
– Я беру активну участь у фольклорній діяльності: була членом уже чотирьох ансамблів на Підляшші. Тепер втратила рік і на фольклористику вже радше не піду вчитися. Проте це хотіла б робити, тому, думаю, буду сама їздити на якісь вишколи, щоб врешті професійно зайнятися гуртами, – завершує розповідь Оля.

“Наше слово” №12, 18 березня 2012 року {moscomment}

Поділитися: