Анастасія Канарська ■ КУЛЬТУРА ■ №21, 2015-05-23
Антологія «Wschód – Zachód. Wiersze z Ukrainy i dla Ukrainy» («Схід – Захід. Вірші з України і для України» – ред.) – це четверта книжка поетеси і перекладача сучасної української літератури Анети Камінської. Вона зібрала під цією назвою вірші, написані під час Майдану у 2013–2014 рр., анексії Криму і початку війни на сході України.
Відчайдушні волання «SOS» з України і відповіді друзів-поляків, тобто зі сходу на захід, де схід – це прірва безнадії, з якої необхідно вибратися, а захід – це дія, простягання руки допомоги. Власне про таке можливе обігрування значень слів «схід» і «захід» йшлося на презентації антології «Схід – Захід. Вірші з України і для України») у Львові. Книжка, за словами її упорядниці та однієї з авторів поезії А. Камінської, адресована передусім полякам та іншим мешканцям Євросоюзу, до яких ці вірші можуть дійти за допомогою польської мови, як посередника в подальших перекладах на інші мови, там, де спеціалістів з української не так багато, адже часто можна почути: щоб перекладати з нашої мови, треба її дуже любити, цю Україну. На думку перекладачки, для якої наша країна і наша мова стали вже невід’ємною частиною життя, «українцям потрібні інші вірші – такі, що дають віру. Іноземцям потрібні жорсткі тексти, які шокували б їх, зворушували, щоб там люди розуміли, що в той час, коли вони живуть звичайним мирним життям, в Україні щодня гинуть люди». Саме для таких читачів перш за все є ця книжка. Це спроба достукатися до них поезією.
Перед презентацією антології у львівській книгарні «Є» відбулася вже аналогічна презентація у Варшаві. Нам було цікаво, як сприймається книжка в нашому середовищі, як українцям сподобалася ідея такої антології. Як говорила одна з авторів Катерина Міхаліцина, «така книжка є виграшем внутрішньої війни, яку ми ведемо кожного дня із самими собою, адже щодня ми маємо вибір, чи жити так, наче нічого не трапилося, чи щось з цим зробити». Серед віршів, які увійшли в антологію, є поезія К. Міхаліциної під назвою «Батьки/розмови», де вона пише: «Хочу довге волосся / і не мати війни», «хочу довге волосся / і довго нічого не знати». Один з авторів (на презентації були присутні більшість тих, хто зі Львова) – Остап Сливинський оцінив роботу А. Камінської як упорядника, завдання якого полягає не на у нагромадженні, а на відсіюванні, зауважив, «що в нас такого рівня антології з цією проблематикою немає, тому хорошою ідеєю видається видання дзеркальної версії в Україні».
Говорилося і про те, що погляд ззовні, незважаючи на співпереживання, є більш тверезим і менш емоційним, тому упорядниці антології вдалося зібрати найточнішу квінтесенцію всього, що було написане за цей неймовірно складний і болісний час до початку укладання книжки, пріоритетом якої, перш за все, є висока літературна якість даної поезії. Щодо польської складової, то з нею український читач знайомий менше, оскільки майже всі тексти українських авторів, так чи інакше, вже доходили через Інтернет в ориґінальних версіях. Це були вірші Катерини Міхаліциної, Галини Крук (її звернення до «стурбованої Європи», яке блискавкою поширилося в соцмережах), Ірини Старовойт, Остапа Сливинського, Катерини Калитко, Любові Якимчук (біль якої особливо відчутний у поезії про рідний Донбас), Сергія Жадана, Олега Коцарева, Бориса Гуменюка та інших. Через це присутніх більше цікавили польські автори та їх ставлення до подій в Україні, адже в той час, який у нас породив таку поезію, в Польщі, на щастя, поети вже давно відійшли від задіяної поезії, і тому ті польські поети, вірші яких надруковані тут, мають якісь особисті причини співпереживати і виливати це в поетичні рядки.
Проте здавалося, що українській аудиторії хотілось тиші, попри те, що біль та проблеми краще проговорювати. Так перед початком презентації «Wschód – Zachód. Wiersze z Ukrainy i dla Ukrainy», коли ще майже нікого не було, я зауважила молоду пару, яка очевидно прийшла на щось інше, але раптом виявили, що тут буде «презентація якоїсь книжки: „Схід та Захід” чи щось таке», отже вирішили піти, але хлопчина, одягаючись, сказав, що це ж «все одно буде українською» і «можна послухати». Упорядниця антології А. Камінська ж говорила, що ця книжка є для «стомлених поляків, які вже не хочуть нічого знати про події в Україні». А ми, стомлені українці, насправді дуже вдячні їй за неї. Навіть, якщо нам часом хочеться мати «довге волосся і довго нічого не знати». ■
