(ЮГ) ■ ГРОМАДА ■ №26 2016-06-26
У підляській «Загороді», – скансені на березі річки Нарви, поміж селами Ступники і Козлики, відбулася чергова зустріч «На Миколу». Сюди група молодих активних людей ще 1987 р. перенесла старий вітряк, засновуючи таким чином Центр пленерних зустрічей української молоді з околиць Більська та Білостока.
Одна з перших зустрічей відбулася в серпні 1988 р. і була присвячена 1000-річчю Хрещення Русі-України. Відтак покоління підляських «вісімдесятників» утворило Товариство любителів скансену в Козликах, а поряд з вітряком станули традиційні для тих теренів дерев’яна хата, майстерня і клуня (місце весільних танців не в таку вже й давню добу, коли не було ще моди винаймати зал у місті).
Без танців у клуні не обійшлося й цього року. А були і просвітянські акценти, тобто доповіді, що популяризують знання про реґіон. д-р Даріуш Краснодембський з Польської академії наук, який майже тридцять років читає мову Підляської землі, розповів про свої знахідки, адже біля церкви у Козликах у 1990-ті рр. досліджено групу курганів. А поміж «вченими справами» і танцями залунали у різних місцях пісні. Група «голосистих горлечок», яка під керуванням етнографа Юліти Харитонюк вивчає традиційний спів жителів Підляшшя, заспівала на помості над самою річкою, що ліниво пливе через зелені луги; львівське тріо «Оленки» співало у клуні, а білостоцька «Добрина» – на фоні хати й вітряка. Можна було й скоштувати «місцевий продукт» – домашнє, а властиво ремісниче, пиво, що половину дня вариться, потім дозріває, як натура приказала, два місяці. На сусідньому базарі були ще й фруктові наливки, зрозуміло, що з закускою прямо «від сільського веприка»…
«На Миколу» – це захід не зовсім публічного характеру, тому треба мати запрошення від когось з опікунів цього музею просто неба. Але це не єдина нагода потрапити в отаке цікаве місце. Усіх українців, а тим більше читачів «НС», тут радо приймуть і в інші дні теплої пори року, адже від квітня до жовтня визначено постійне чергування членів товариства. Атмосфера зовсім вільна, бо хоч говориться «скансен», насправді ж це не стільки музей, як місце зустрічі та відпочинку. Відбуваються тут і заняття з дітьми, які вивчають українську мову, та різні майстер-класи. В іншу пору, звісно, вхід також не є обмежений, хоч уже без кваліфікованого супроводу.
Інформації на сторінці: http://kozliki.org та на Фейсбуці – спільнота Skansen Kozliki.
