Якуб Логінов ■ ПОДІЇ ■ №14, 2016-04-04
«Будівництво пароплавного каналу через Віслянську косу повинно розпочатися 2018 р., а 2021 р. на ньому з’являться перші кораблі», – оголосив недавно міністр морського господарства і річкового пароплавства Польщі Марек Ґрубарчик.
Ідеться про інвестицію, на яку вже багато років чекають в Ельблонзі і в західній частині Вармінсько-Мазурського воєвідства. Вона має також відношення до України та української громади в Польщі. У 2007–2008 роках, коли будівництво каналу здавалося реальним, порт в Ельблонзі пов’язував цю інвестицію з концепцією «Балтійської України», тобто тісної співпраці порту, міста і воєвідства з українськими партнерами. Тоді в «Нашому слові» ми про це багато писали, тому тепер вирішили з’ясувати, чи тодішні концепції надалі актуальні.
Спочатку кілька слів про концепцію «Балтійської України». У зв’язку з ухваленням у листопаді 2007 р. Постанови уряду РП «Багаторічна програма будівництва водного шляху між портом Ельблонґ і Ґданською затокою» керівництво порту вирішило підготувати стратегію функціонування в нових умовах повноцінного морського порту, в сусідстві з яким працюють потужні порти у Ґданську, Ґдині і Калінінграді. Конкурувати з такими потужними сусідами не тільки нереально, а й недоцільно. Звідти і рішення, що Ельблонґ заповнить ринкову нішу, яку Ґданськ і Ґдиня не використовують, а саме: однією з його конкурентних переваг буде роль транзитного порту для України і Білорусі.
Причин такого вибору було декілька. По-перше, географія: Ельблонґ лежить на 70 км (автошляхи) – 100 км (залізниця) ближче, ніж Ґданськ; по-друге, в ельблонзькому порту дешевше, ніж у портах Триміста; по-третє, може, найважливіше, – в ельблонзькому реґіоні краще розуміють реалії України і Білорусі, ніж у Тримісті. «У нашому реґіоні живе багато представників української меншини, і ми цей факт вважаємо конкурентною перевагою. Це наші потенційні працівники, а так само потенційні працівники фірм, які будуть співпрацювати з українськими партнерами, маючи для цього компетенції, зокрема знання мови і реалій України», – підкреслював тодішній директор морського порту в Ельблонзі Юліан Колтонський. Підтвердженням цих декларацій були дії міста й управління Вармінсько-Мазурського воєвідства, які мають більше ніж стандартно інтенсивні контакти з українськими партнерами, а в ході зустрічей обговорювали роль ельблонзького порту як «українського транспортного вікна на Балтику». Зокрема, Ельблонґ був готовий продати або дати в довготермінову оренду українським партнерам землю в порту або недалеко від нього. Тим самим можна було б говорити про фактичне створення «автономного» українського терміналу в Ельблонзі, через який проходили б вироблені в Західній і Центральній Україні товари, спрямовані на експорт до країн Скандинавії, Нідерландів чи Британії (й аналогічно на імпортному напрямку). Зацікавлення такою моделлю співпраці висловили 2007 і 2008 р. підприємці та представники української влади, зокрема мери Львова і Луцька.
Протягом останніх восьми років справа фактично не зрушила з місця. Уряд Дональда Туска спочатку взагалі хотів відмовитися від будівництва каналу, а проти цієї інвестиції відверто виступала тодішня віце-міністр ін-фраструктури Анна Випих-Намйотко, яка наглядала морську справу. Кабінет Туска зробив ставку на порозуміння з Росією, результатом чого було часткове повернення пароплавства між Ельблонґом і Калінінградом, заблокованого внаслідок російських санкцій проти Польщі за часів Леха Качинського. Фактична відмова від каналу була ціною за польсько-російське потепління. Цікаво, що уряди Туска та Еви Копач на рівні декларацій надалі реалізували цю інвестицію, зокрема проводили дослідження та екологічні експертизи, з яких по суті нічого не виникало.
Нині ситуація змінилася. Будівництво каналу – це один з пріоритетів нового Міністерства морського господар-ства і річкового пароплавства, керівником якого є М. Грубарчик. Той самий, котрий ще як міністр морського господарства в уряді Ярослава Качинського займався тодішнім проектом каналу і для якого реалізація цієї інвестиції – це також справа особистих амбіцій.
Будівництво каналу і його запуск 2021 р. дійсно видаються реальними. Чи після восьми років надалі актуальними є тодішні концепції щодо української і білоруської спеціалізації порту після того, як канал дасть новий імпульс для розвитку порту?
Як виявляється, найбільш пріоритетним сьогодні партнером Ельблонґа є Білорусь, яка географічно ближча, ніж Україна. «Управління морського порту в Ельблонзі надалі зацікавлене у співпраці з Білоруссю та Україною. У зв’язку з цим ми вже три роки тісно співпрацюємо з послом Білорусі Александром Аверяновим, а також з польсько-білоруською торгово-промисловою палатою. У рамках співпраці щорічно приймаємо на стажування студентів Білоруського державного університету. Проводимо так само розмови з віце-міністром закордонних справ Білорусі щодо торгового обміну з використанням водних шляхів, – пояснює директор порту Аркадіуш Зґлінський і відразу додає: – Співпраця з Україною на сьогодні не настільки інтенсивна, як з Білоруссю, але ми зацікавлені в ній. Розраховуємо на різні пропозиції і допомогу в цій справі, адже надалі вважаємо український напрямок співпраці пріоритетним».
Чи цього разу проект будівництва каналу набере конкретних обрисів, буде видно навесні або влітку 2016 р. Тоді будуть оприлюднені головні документи, наприклад, відповідь Єврокомісії на надіслані польською стороною дані щодо впливу інвестиції на середовище. Як зазначає міністр М. Ґрубарчик, найтяжчою буде фаза підготовки, а якщо тут усе вдасться, саме будівництво не буде проблемою. Будівельні роботи можуть розпочатися навіть 2018 р. і закінчитись 2021-го. ■
