(гс) ■ УКРАЇНА ■ №1, 2017-01-01
В Українському домі у Варшаві відбулася зустріч з авторами книжки «Кришталеве фортепіано» про Петра Порошенка. Гостями були польські журналісти Збіґнев Парафіянович та Міхал Потоцький.
Автори переконували, що президент лише став претекстом для розповіді про сучасну Україну. Її саму журналісти вважають цікавим прикладом трансформації пострадянської держави. І все ж, у центрі дискусії був саме П. Порошенко – постать неоднозначна. З одного боку, він знаходиться серед символів останніх перетворень, а з другого – відомо про його не до кінця прозорі інтереси в Молдові чи Придністров’ї. З його ім’ям пов’яза-ні реформи, але над процесом тяжіє «солом’яний запал». Однак якогось виразного моменту, коли глава України покинув амбіції записатися в історії як справжній реформатор, не дасться встановити. Це був процес, який розвивався з баченням перепон на шляху реальних змін. Тут, наприклад, власна політична партія президента рідко презентувала однодумність, тому для просування окремих справ доводилось договорюватися з позапартійними депутатами, представниками «олігархічного болота». Як тоді проводити деолігархізацію? До цього у середині президентування П. Порошенко почав зосереджуватися на переобранні на другий термін.
«Вдача торговельника» завжди штовхає президента до компромісу, тому в минулому він міг співпрацювати як з Партією реґіонів, так і з президентом Віктором Ющенком. Він як перший кандидат у президенти отримав підтримку, більш-менш рівно розложену по всіх реґіонах України. Водночас, у ході дискусії відзначалося, що найбільшим сторожем змін є громадянське суспільство. Це ті люди, які на Майдані стримували розбої чи крадіжки, а потім у добровольчих батальйонах часом краще, ніж професійні солдати, захищали державу від російського аґресора. Завдяки тим людям удалося схвалити люстраційний закон. «Наглядову» силу має і Брюссель. Під його впливом створено установу до боротьби з корупцією, що було вимогою у дискусіях навколо безвізового режиму між Україною та ЄС. Але, як відзначалось, позиція Заходу неоднозначна. За всі зусилля і жертви українців Голландія домагається нині запису про те, що Угода про асоціацію не передбачує майбутнього членства України в ЄС. Водночас, як оцінювалось, війна на Донбасі є тим фактором, який ґарантує не повернення України в обійми північного сусіда. «Може появитися маразм, бо захід не дає виразних сигналів», – відзначав З. Парафіянович.
М. Потоцький підкреслював, що жоден зі сценаріїв не остаточний. За його словами, президент та уряд мають успіхи, про які не варто забувати. Це, наприклад, упорядкування бюджету під час війни, а так само курсу гривні, який надалі утримується на низькому рівні, але стабільний. Вдалося також уреґулювати питання газового сектору таким чином, що щораз більше коштів потрапляє в державний бюджет, а не в олігархічні руки. Як уже говорилось, поставлено також на ноги армію. Вона постійно модернізується, тому в майбутньому відносно легко зможе інтеґруватися з НАТО. У вигляді антикорупційного бюро чи системи фінансових декларацій політикам створено хребет для боротьби з корупцією.
Загалом автори ствердили, що П. Порошенко був «найкращим з реальних виборів для України». Він, хоч і є представником олігархічної еліти, однак не відірваним від життя звичайних людей. Він сам звичайний, часом нудний. Порошенко не є теж завзятим прихильником якоїсь ідеології. Наприклад, він сприяє декомунізації, у тому числі «ленінопадові», бо знає, що є таке громадське запотребування. На нещодавній зустрічі зі своїм польським колеґою Анджеєм Дудою в Бельведері говорив, що Польща особливо розуміє загрози з боку Кремля, бо її еліта «полягла» під Смоленськом. Такі сформулювання показують, що П. Порошенко розуміє, що і кому говорити. «Це навіть не закид, а прояв певного хисту. Уміння прочитати тренд і вписатись у нього», – відзначав М. Потоцький.
Автори біографії відмітили, що прийняття «волинських постанов» чи цьогорічний фільм «Волинь» мають, попри суперечливості, позитивний відтінок. Показуючи таку чітку польську позицію щодо трагедії, можна вийти на своєрідний ресет і про відносини говорити вже без історії. Саме тому, вважають автори, теперішня влада, у тому числі президент А. Дуда, конт-рапунктом до проблеми минулого намагаються розбити економічні питання. Вони, у свою чергу, найкраще поки що виглядають у питанні військової співпраці, за що, зокрема, відповідає доволі широко критикований польський міністр оборони Антоні Мацяревич.
Підсумовуючи польсько-українські сучасні відносини, автори ствердили, що вони загалом не виходять поза стандартні дипломатичні жести. Взаємне називання себе стратегічними партнерами – це також більше куртуазна практика з відносин між будь-якими державами, ніж справжня картина. «Порошенко знає, де знаходиться справжня сила, і знає, що її нема в Польщі. Тому свою дипломатію скеровує у бік Німеччини», – говорив З. Парафіянович. Однак український президент знаходитиме тут зрозуміння радше виключно тоді, коли при владі залишиться канцлер Ангела Меркель. Її програш у найближчих виборах означає прихід до німецької влади політиків, більш схильних до спів-праці з Росією. Тим самим можуть завершитися президентські перегони у Франції. Якщо додати до цього прихід до влади у США Дональда Трампа і його оточення, то загальна атмосфера щодо українських справ у світі малюється не надто оптимістичними барвами. Водночас, як оцінювали автори, ніяким чином через повну дискредитацію, так само в очах своїх політичних прихильників, не світиться повернення В. Януковича. Москва на цю програшну карту не поставить. Її вибором зараз є радше голова Опозиційного блоку, який постав на основі Партії реґіонів, Юрій Бойко. Кремль постійно тиснутиме на федералізацію України, створення в парламенті сенацької палати, до якої могли б потрапити представники сепаратистів.
Отже, назовні напевно не буде легко, проте суто в українському просторі П. Порошенко постійно зберігає шанс на другий президентський строк. За опитуваннями він входить у другий тур виборів, який може завершитися його остаточним успіхом. Головний контркандидат сьогодні – це Юлія Тимошенко, яка щораз краще прочитує суспільні настрої і вміло використовує популістичні лозунги. Якою ще явиться Україна в очах польських журналістів, найкраще дізнатись, як жартома підкреслювалось у ході дискусії, прочитавши книжку. Варто відзначити, що в минулому автори видали також біографію В. Януковича.
