Анастасія Канарська ■ УКРАЇНА ■ №33, 2015-08-16
Оце 29 липня виповнилося 150 років від дня народження особливої, глибоко духовної та високоінтелектуальної особистості, далекосяжного релігійного та суспільного діяча, графа, митрополита, великого добродія, людини серця Андрея Шептицького. Місто, яке особливо завдячує митрополитові Андрею не лише як духівнику, але і як щедрому меценатові мистецтва, відзначало цей день дуже врочисто. Незважаючи на всі з цим зв’язані дискусії, відбулося освячення пам’ятника митрополитові Андрею на площі перед Архикатедральним собором Святого Юра у Львові.
Дощ не припинявся (лише на якийсь час ущух після Божественної літургії, коли розпочиналася церемонія відкриття пам’ятника, і в цьому можна було побачити якийсь символ – промінчик світла і надії), але людей це не зупиняло. Вони струмками стікалися до собору, на його подвір’я та площу. Нарікали, що через візит президента України змушені чекати в черзі перед металошукачами. Присутні тут волонтери, на жаль, не проявляли великої привітності, а їхня праця не була надто злагодженою. Все пройшло спокійно і мирно. У дощовиках, під парасольками і навіть з целофановими торбинками на головах.
Екрани на площі дозволяли єднатися в молитві під час Архиєрейської літургії, яку очолив глава УГКЦ патріарх Святослав Шевчук, з тими, яким пощастило ввійти до храму. На церемонію врочистого відкриття й освячення пам’ятника, як і анонсовано, прибув президент України Петро Порошенко з дружиною Мариною Порошенко,
які перебували з візитом на Львівщині. Виглядає на те, що саме через їхнє запізнення ця врочистість розпочалася на годину пізніше, аніж заплановано. У той час на екранах демонстрували документальний фільм про митрополита Андрея «Світильник істини», який був цілком доречним, хоч і не новим. Були присутніми члени синоду єпископів, які своїм розташуванням перед пам’ятником ускладнили працю фотокореспондентів у секторі для журналістів. Були також віце-прем’єр-міністр, міністр культури України В’ячеслав Кириленко, голова Львівської облдержадміністрації Олег Синютка, голова Львівської обласної ради Петро Колодій, мер Львова Андрій Садовий.
Долаючи відчутне хвилювання, президент України згадав про візит папи римського Івана-Павла ІІ в Україну (і те, з якими теплими словами він говорив про митрополита Андрея) та дякував папі римському Франциску за те, що в 150-ту річницю народження А. Шептицького Ватикан зробив важливий крок у процесі беатифікації (введення до лику блаженних – ред.) митрополита і визнав його геройські чесноти. Він наголосив на тому, що відкриттям пам’ятника українці відновлюють історичну справедливість.
Привітав усіх присутніх також і з Днем Хрещення Русі-України та згадав рівноапостольного князя Володимира Великого: «Князь Володимир стояв на зорі християнства на наших землях, а митрополит Андрей, наш сучасник, у повноті жив цим християнством». Присутні вітали президента оплесками, хоча гучнішими вони були для патріарха Святослава, який таки не оминув у своїй промові конфлікту, зв’язаного зі встановленням пам’ятника. «Історія встановлення пам’ятника у Львові – це історія боротьби українців за свою свободу, за свою історію, свідомість, церковну, національну ідентичність, за своє сьогодення, Богом благословенне майбутнє. Ми бачимо у постаменті вбогого монаха, підперезаного шкіряним поясом, бачимо Мойсея українського народу. У правій руці митрополит, наче Мойсей, тримає жезл. Той жезл у руках Андрея – це ніщо інше, як хрест Христовий, який він приклав до свого серця. Так, немов він зараз тим жезлом махне в наш бік, для того, щоб хвилі нашого сьогодення, хвилі непростого історичного моменту розступилися», – наголосив патріарх.
Нагадаймо, що у Львові й досі не припинилися дискусії щодо доречності встановлення пам’ятника взагалі та саме цього, який автор Андрій Коверко (1893–1967) створив ще за життя митрополита і який ми сьогодні бачимо. Також щодо реконструкції площі, до-цільності витрат. Ініціативна група чергує у сквері поруч, щоби не дозволити знищення дерев задля реконструкції площі. Під час святкування вони жодних провокацій не зробили, але знову повернулися у сквер. Я ж знаю, що мої дідусі й бабусі були б невимовно щасливі, що дочекалися такого дня. Подібно як тішилися свого часу, що побачили незалежну Україну і вихід УГКЦ з підпілля. Беззаперечним є той факт, що пам’ять про митрополита Андрея треба було врочисто вшанувати. Інша справа – як. Але, очевидно, наше суспільство і Церква наразі ще не бачать альтернативи офіціозу та закам’янілим постатям у вигляді монументів. Якби в Україні ввели мораторій на встановлення будь-яких пам’ятників років на двадцять, то прецеденту для цього конфлікту не було б. Дуже шкода, що така світла постать опинилася в його епіцентрі. «Світ гине з браку любові», – писав 21 листопада 1942 р. митрополит Андрей у своєму посланні «Не убий». І ці слова звучать дуже актуально й сьогодні. Вдумаймося в них і в ту мудрість, яку залишив для нас митрополит, і в такий спосіб також ушануймо його
пам’ять.
