Розмовляв Богдан Гук ■ РОЗМОВА ■ №12, 2014-03-23
Розмова з Андрієм Комаром, головою Громадського комітету відбудови Народного дому в Перемишлі
Богдан ГУК: Яка була ситуація Народного дому в Перемишлі у 1944–2011 рр., тобто до часу, коли він став власністю ОУП?
Андрій КОМАР: Будинок колишнього Товариства «Народний дім», який стоїть на вулиці Костюшка, 5 у Перемишлі, був і є відомою пам’яткою історії українського Перемишля, доказом успішної діяльності колишнього Товариства «Народний дім» та вміння українців самоорганізуватися, важливою пам’яткою міської архітектури. А вже з цілком сучасного погляду – це доказ уміння уряду Польщі позитивно вирішувати проблеми української меншини в цій державі. Це також арґумент на користь розвитку й доброго майбутнього цієї меншини. Попередній власник протягом багатьох років не робив практично нічого для збереження будинку чи серйозного ремонту. Спосіб користування будинком можна окреслити одним словом – грабіжництво.
У момент купівлі новий власник певною мірою знав, яким є технічний стан будинку, тому що в 1956–1990 рр. ІІ поверх разом з актовим залом використовувало УСКТ, а з 1990 р. – ОУП. Натомість не було інформації про стан тих приміщень, яких ми не використовували: І поверху, ІІІ поверху, підвалів, піддашшя. Ситуація, коли приміщення кругом освоєного простору перебувають у невідомо якому стані, до того ж кілька років тому його кваліфікували як близький до будівельної катастрофи, не була сприятливою для ОУП і Громадського комітету відбудови нд. Коли фахівці-будівельники стали вивчати весь будинок, побачили одне: його стан справді дуже поганий.
Тут дало про себе знати неґативне ставлення до української культурної спадщини в цілому, невизнання праці українців для добра Перемишля як свого, а не чужого міста.
Розкажи докладніше про стан будинку на 2011 р. Можна почати з підвалу?
Мені краще йти згори вниз. Отож дах. На кошти і за вимогою воєвідського реставратора архітектурних пам’яток (Ґражина Стояк) 1999 р. дах перекрив колишній власник – міська ґміна Перемишль. Якби не реставратор та наша (в особі голови відділу Марійки Туцької) наполегливість, яка довела нас до судового залу, ми отримали б не дах, а решето. До речі, попередні виконавці під час цього ремонту виконали свою роботу на даху так, що сьогодні він не повністю захищає будинок від води і снігу. Вода затікає в будинок. Усе-таки ремонт даху був позитивним моментом в історії будинку.
Приміщення на ІІІ поверсі, а це майже 390 кв. м, були фактично знищені. Там відбулася спроба підпалу коридору, проривалася вода з каналізації, не було електромережі. Поверх не був ремонтований, власник до краю виснажував площу. Нижче, на ІІ поверсі, стан 650 квадратних метрів до ремонту був найкращим, тому що там функціонували УСКТ і ОУП, а попередні діячі робили все, щоб зберегти технічний стан будинку.
У всьому будинку інженерне обладнання було або в критичному стані, або взагалі його не було, тому що ніхто ні разу після 1944 р. не здійснював капітального ремонту цього обладнання. Електромережі – старі, виснажені й небезпечні, подібно як і мережі водопостачання й водовідведення. Нема центрального опалення. Такий стан мереж доводив будинок до поступової руїни та до обмежень навіть у тих частинах, які були нам доступні. Наприклад, ОУП могло вести культурну діяльність у будинку лише у квітні-листопаді, в теплі пори року. Якби будь-хто зважився віддати в експлуатацію, наприклад, центральне опалення у вищеописаних умовах, він мав би викласти величезні кошти в отеплення, а тепла тимчасом не втримували б ані вікна, ані стелі, ані дах… Народний дім став би великим нагрівачем надсянського повітря. Виходячи з недоцільності такої експлуатації, ОУП перенесло своє бюро на перший поверх, у приміщення колишньої перукарні. Ці приміщення були в непоганому стані. На І поверсі також доступні приміщення колишнього ресторану «Карпатська» без опалення та інших мереж. Сумарна площа І поверху – майже 600 кв. м.
Залишився підвал – 490 кв. м площі. Тут зміни були найменші, оскільки підвал майже не був експлуатований. Проте стіни вкриті грибком, вологість та ерозія штукатурки – на порядку денному. Проведені під час ремонтних робіт розкопки показали, що фундаменти солідні, але вимагають вертикальної та горизонтальної ізоляції. Щоб детальніше вивчити стан фундаментів, треба було б прокопатися уздовж муру вглиб. Цього ми не зробили. Також ми нічого не знали про стан підлоги чи стель.
А ремонт усе-таки планувався? Це не надто великий ризик?
Планування – це один з наріжних каменів цього ремонту. Перед кожним етапом збиралася група людей-активістів, які, виходячи з будівельних правил, планів діяльності, фінансової спроможності, вирішували, що робити на даному етапі ремонту. Ось деякі вказують на невідповідність черговості з будівельними правилами. Проте треба пам’ятати, що Народний дім – це не лише будівельний майданчик, це також центр активного культурного та громадського життя українців у Польщі. Ми не можемо допустити, щоб він був роками закритий на ремонт. Крім того, будинок сам чудово захищався, тому що він був побудований дуже якісно, по-будівельному чесно. Ми переконалися в цьому, починаючи ремонт, не вивчивши споруди повністю. Якби не якість роботи майстрів, які будували Народний дім понад 100 років тому, він не витримав би недбайливості 1944–2011 рр. На основі наших розмов з фахівцями можу сказати, що в будівництво була закладена не лише українська національна ідея, а й чесна праця. Цей погляд розділяють зі мною нинішні будівельники, які можуть порівняти різні перемиські будинки, що споруджувалися на початку ХХ ст.: ні один не зрівняється з міцністю Народного дому.
Чи Громадський комітет відповідає Народному домові?
Над цим треба ще попрацювати, проте ми стараємося стояти на рівні вимог. Про остаточні результати зарано говорити. Громадський комітет відбудови Народного дому утворено 28 жовтня 2011 р. в Перемишлі. Ця громадська структура ставить перед собою завдання гуртувати українську еліту Польщі з метою громадської леґітимізації ідеї відбудови й функціонування Народного дому в Перемишлі. Комітет не має окремої структури, майна чи інших засобів. Сам у собі він не є організацією, організаційно спирається на ОУП, з яким тісно співпрацює. Його основне практичне завдання – відбудувати Народний дім.
Перед ким несе відповідальність комітет?
Перед своїми представниками, перед українцями в Польщі, перед всіма тими, у кого він просить грошей. Формально комітет також звітує перед міністром адміністрації та оцифрування про перебіг публічних збірок коштів і витрати. Комітету не контролює ОУП. Навпаки, якраз він багато в чому контролює діяльність ОУП відносно відбудови НД. Щодо найважливішого, тобто фінансів: ОУП подає заявку на ґрант, натомість комітет підтверджує наявність власних коштів, що є обов’язковою умовою надання ґрантів. ОУП розраховується перед комітетом з переданих йому коштів і звітує про свою активність стосовно НД. Наша співпраця та обмін інформацією складається дуже добре. Виникла така гарна взаємодія.
Що робить комітет, щоб здобувати гроші на Народний дім?
Організовує публічні збори у форматі добровільних переказів жертводавців на наш банківський рахунок та внесків пожертв у скарбнички під час культурних заходів, організованих ОУП. У принципі комітет є такою собі фандрайзинґовою структурою Народного дому.
Жертводавцям треба спершу щось знати про Народний дім, комітет, ОУП… Як ця інформація поширюється?
На жаль, у сфері інформаційної політики нема багато чим похвалитися. Надруковано флаєри, виготовлено банери, завершується праця над веб-сторінкою – www.narodnyjdim.pl. Усе-таки інформації є замало. «Наше слово» теж могло б тут краще задіяти.
На сьогодні ідея відбудови Народного дому є пріоритетною, але історико-культурної інформації нема, тобто комусь багатому не завжди легко стати жертводавцем.
ОУП і комітет поки що не зуміли показати НД з привабливого боку. Хочу сказати, що ремонт не легко представити як щось показове, як атракціон, це не дуже медійна справа, та коли хоча б трохи справимося з ремонтними роботами, то це може змінитися.
Якщо не буде налагоджена концептуальна праця, то навіть блискучий ремонтний успіх можна завалити.
І тому нам треба добре підготуватися до того, що буде з Народним домом після закінчення чергових етапів ремонту. Об’єднанню слід посилити активність щодо формування концепцій функціонування НД, взаємозв’язку між ним і громадою, наповнити змістом те, що ми сьогодні ремонтуємо.
Хто фінансує ремонт? Хто конкретно дає гроші?
Детальну інформацію можна знайти у звіті, надрукованому в цьому ж номері «НС». Основу фінансової піраміди становить поки що Міністерство адміністрації і оцифрування, як найбільший ґрантодавець. Громадянин Канади, українець, родом з перемищини Іван Іванюра, виклавши 30 тис. канадських доларів, став найщедрішим спонсором з-поміж приватних осіб.
Активом комітету, що не виражається грішми, є люди, їх професійна цінність з точки зору ремонтних потреб та їхня самовіддача НД.
Члени комітету працюють по-різному, не завжди ефективно. На найвище визнання заслуговує активність Об’єднання «Закерзоння» з Торонто, в якому дієво працюють перемишляни. Надихає також позиція земляків з України – переселенців. Якби було більше зацікавлених представників дипломатичного корпусу, як генеральний консул України в Люблині Іван Грицак, роботи було б набагато менше.
На залучені кошти 2012 р. почався ремонт. Яка була його філософія?
Ми дотримуємося такого погляду: ремонтувати так, щоб Народний дім щасливо вистояв ще 100 років. Ця ідея передбачає цілісний підхід. Ми працювали за поетапною стратегією: ремонтувати й здавати окремі частини будинку, готові до експлуатації, весь рік.
Почали з того, що 2012 р. встановили нові дубові вікна, виконані під спеціальне замовлення, оскільки НД – це пам’ятка архітектури зі своїми вимогами. Ці вікна мають сучасні технічні характеристики й обійшлися нам майже у 200 тис. зл.
Далі ми запланували повністю відремонтувати частину Народного дому, яку ми використовуємо, – ІІ поверх, провели також центральне опалення до актового залу.
Як можна ремонтувати якийсь будинок так, щоб він вистояв більше чи менше, ніж 100 років? Можеш розповісти на прикладі НД?
Я розкажу про паркет. Спочатку була думка перекрити ті місця, де старий паркет був найбільш знищений. І можна було не заглядати під паркет. Ми вирішили зробити по-іншому: зняли весь паркет, зняли дошки під ним і виявили цементно-вапновий щебінь, а глибше – знову дошки.
На цьому кінець?
Ні. Забираємо щебінь, оглядаємо конструкційні дерев’яні балки, де треба – міняємо, проводимо імпрегнування сучасними засобами, робимо нову, цього разу вже дуже міцну бетонну стелю з кількома ізоляційними верствами. Прокладаємо труби центрального опалення й інші мережі. І аж потім устеляємо підлогу паркетом, максимально зберігаючи старий, ориґінальний, по якому ходили засновники Народного дому.
Тут відразу мушу сказати: такий стиль і якість забезпечує виконавець робіт – перемиська фірма «Хомбуд», яка перемогла у відкритому тендері на ремонтно-будівельні роботи. Досвід, якість і культуру праці фірми перемишлянина Маріуша Хомика я відповідально рекомендую кожному, хто хоче будувати з перспективою довше ніж 100 років…
Дуже глибоке втручання в матерію будівлі не може спричинити шкоди?
Ми в усьому хочемо зберегти якнайбільше зі старого Народного дому. У трьох кімнатах ми відновили поліхромії, а в інших буде можливість відновити їх пізніше. Око перехожого не виявить жодних змін у зовнішньому вигляді будинку, проте він буде новим. Ми постійно працюємо під наглядом будівельних фахівців і реставратора архітектурних пам’яток.
Від часу спорудження будинку на початку ХХ ст. відбулися такі великі зміни в суспільстві і в технологіях культури, що старий новий Народний дім своїми технічними, комунікаційними і санітарними стандартами мусить відповідати суспільству ХХІ ст.
Візьмімо ІІ поверх, який ми збираємося невдовзі здати громаді. Ми здійснили ремонт тринадцяти приміщень, крім актового залу, а це десь 420 кв. м, у які вмонтували все найсучасніше, що можна було. Це стосується і туалетів, стандарт яких по-своєму не міг бути нижчим від передбачуваного стандарту актового залу, адже вони мають обслуговувати саме цей зал і бути репрезентабельними. У Перемишлі є тільки три зали, які можна порівняти з нашим, проте для мене вони є простими кінозалами з нехитрим інтер’єром, натомість актовий зал Народного дому в Перемишлі на лінії між Львовом і Краковом є найкращим: там є своя архітектоніка, стиль, звукові якості, історія й український дух.
Стандарти закладено високі, але заради чого? Як у майбутньому може проявити себе будинок на вулиці Костюшка, 5?
Маємо конкретні плани щодо функціональності всіх приміщень НД. Це треба було визначити, щоб 2012 р. взяти участь у програмі транскордонного співробітництва Україна – Польща – Білорусь. Ми назвали наш проект «Транскордонний дім співпраці молоді». Тоді нам дуже допоміг перемиський архітектор Юрій Левосюк. Ми ходили будинком і довго розмовляли про те, що і як зможемо в майбутньому зробити на кожному поверсі, в кожному приміщенні.
У підвалі повинен бути ресторан, бажано в українському дусі. Перший поверх – найцінніша площа з погляду бізнесу, можна б її здавати в оренду якомусь банкові, але про деталі сьогодні говорити зарано. Прибуток від оренди забезпечуватиме функціонування НД.
ІІ поверх ми розділили на два простори: публічний та бюровий. Публічний – це актовий зал, туалети й ґардероби – окремо для гостей та акторів. Бюровий – це бюро ОУП, Почесного консульства України. Малий зал може приймати невеликі збори, засідання, художні чи музейні виставки, лекції тощо. Він буде оснащений відповідно до потреб мультимедійних презентацій.
Узагалі-то я мрію, що Народний дім стане національним інститутом української культури в Польщі, спроможним працювати в масштабі держави та поза нею. Це має бути не суспільна громадська організація, а професійна культурна установа вищого рівня. Проте головне, щоб Народний дім став для нас шансом на якісний прорив, щоб не обмежував людського потенціалу, а навпаки – його помножував і надихав на нові подвиги.
Я ще не розповів про ІІІ поверх. Там міг би міститися кабінет директора інституту з секретаріатом, бюро інших українських організацій міста, репетиційний, виставковий зал, студія звукозапису, архів, редакція місцевого українського радіо, залежно від потреб чи пропозицій.
Якісь організації вже висловили бажання отримати приміщення?
Ні, однак там зможуть знайти для себе місце Товариство «Український народний дім», Спілка політв‘язнів і репресованих чи Товариство «Митуса».
І насамкінець, піддашшя – це найбільша несподіванка. Ми хочемо там улаштувати два репетиційно-вишкільні зали, які за потреби можна буде об’єднувати в один великий, прибираючи пересувну стінку між ними. У цих сучасно оснащених залах можуть проводитися відеоконференції з усім світом. Ще заплановано зробити 2–3 невеликі гостинні кімнати з санвузлами, невелику кухню, туалети. Також буде зроблено новий дах і стелю.
Приміщення за актовим залом будуть повністю перебудовані й переоснащені. Там буде котельня, театральний склад. Сходова клітка зникне: там будуть ґардероби з туалетами і ванною кімнатою. Плануємо також там добудувати технічне приміщення вентиляції кліматизації актового залу.
Над дикою і раніше невідомою частиною – внутрішнім двориком (яку в робочому варіанті ми назвали «штольня»), з’явиться скляний дах, під ним – кілька кавових столиків, тут буде ліфт. Сюди можна буде забігти й напитися львівської кави. Це нові елементи майбутнього Народного дому.
Невдовзі перед нами відкриється оновлений ІІ поверх. Що комітет встигне зробити до кінця 2014 р.?
На цей рік випадають технічно найскладніші та найбільші за масштабом роботи, які, до речі, треба завершити в один будівельний сезон. Це перебудова даху, прокладення нової стелі й будівництво простору під дахом. Складність полягає в тому, що НД стоїть у самому центрі міста й там не можна користуватися важкою будівельною технікою, кранами. Для цього потрібно мінімум 1,3 млн. зл. Міністерство вже виділило 1,171 млн., а решта – 130 тис. – за нами.
Робота величезна, а от люди. Ти досі згадав шефа будівельної фірми М. Хомика та архітектора Ю. Левосюка. Це замало, як на такі інвестиції.
Усі процеси обслуговує невелика, але дуже згуртована група людей. Вона виникла спонтанно, і якби не ця спонтанність та правдива самовіддача, ремонт не розпочався б. Як голова комітету я найбільше завдячую, крім уже згаданих осіб, Зеновії та Йосифові Гащинам і Марії Туцькій. У такому складі (Гащини, Туцька, Комар, Левосюк та Хомик) ми обдумуємо весь ремонт НД. Ніхто з нас не взяв ані копійки за участь у щотижневих 2–3 годинних робочих засіданнях «мозкового штабу» ремонту. Перші результати буде видно вже в найближчі дні.
Мине ще 3–4 роки, і Народний дім буде готовий. На твій погляд, нинішнє ОУП, маючи таку матеріальну базу, буде спроможне запропонувати українцям у Польщі переформатуватися, стати новою, не настільки фольклорною й народницькою, як досі, громадою?
Це оптимістичний варіант, і дай Боже, щоб він збувся. Мені важко оцінювати можливості ОУП, але я скажу ось що: українцям не треба переформовуватися – українцям треба бути собою. Треба відчувати гордість, що ми є, що в нас є такий Народний дім. І він дає такий шанс. Можливо, ми зможемо співпрацювати на професійній основі з усіма, хто цього забажає, також із більш відомими громадянам Польщі, ніж нам самим, людьми. Якщо ОУП чи інша організація в порозумінні з ними забажає створити театр, архівний центр тощо, то вони зможуть це зробити якраз у Перемишлі. Може, це занадто мрійливі думки, проте треба мріяти. А мрії в Перемишлі збуваються – це я знаю з достовірних джерел. ■
Відновлені розписи
Новий дах і комин
Котельня – чергова інвестиція у Народному домі
