Досі футболом цікавилися переважно чоловіки, однак на цей раз організаторами вболівання під час Євро 2012 стали і діти, і жінки. Нам, українцям у розпорошенні, особливо бракує визначних і величних подій, коли маємо можливість почуватися частиною чогось більшого – тому пробудження та сплеск патріотизму від Євро аж ніяк не могли обійти українців у Польщі.

– Я попросив бурґомістра Лемборка, щоб під час Євро 2012 біля ратуші вивісити також український прапор – і він погодився, – пояснює голова гуртка ОУП у Лемборку Олег Романко. Його автомобіль обов’язково прикрашений синьо-жовтим та біло-червоним прапорами. “Я впевнений, що спільна організація Україною та Польщею Євро 2012 у майбутньому принесе лише корисні наслідки”, – зізнається О. Романко, який разом з іншими українцями з Лемборка вболівав у фан-зоні у Ґданську: піднесення емоцій було справді велике. Український прапор майорів також у фан-зоні в Білому Борі, яка містилася біля місцевого Будинку культури, а кожен українець на матчі приходив з невід’ємними синьо-жовтими атрибутами.
Подібно було й у Кошаліні, де підготовка до Євро 2012 розпочалася значно раніше, ніж самі спортивні змагання – там українську фан-зону розміщено в кімнатах домівки ОУП, а молодь напередодні чемпіонату придбала з цієї нагоди плазмовий телевізор.
– Ми вирішили, що Євро 2012 будемо відзначати всі разом, – каже Ігор Янішек, один з організаторів української фан-зони. Задум дуже сподобався місцевим українцям – бувало, що на матчі приходило й біля 40 осіб. Зрозуміло, що найбільше зацікавлення збуджували українські матчі – тоді емоції були просто неймовірними…
– Я навіть не сподівалася, що так житиму футболом, тому дуже тішуся, що можемо разом переживати Євро 2012. Наші хлопці – справжні козаки, – ділиться думкою Ірина Марушечко, яка спільно з іншими жінками опікувалася українською фан-зоною.
– Уперше можемо вболівати за Україну в такому товаристві. І це справді чудове відчуття, – зізнається Ольга Грицков’ян.
{mosimage} До кошалінської домівки приходили всі: діти, молодь і старші, чоловіки та жінки. Однак справжнього вболівання – ще повчитися від старших: їхні емоційні вигуки зігріли б не одну команду. Всі згідно казали, що вболіватимуть як за українську, так і за польську команду, однак, зрозуміло, першою залишається синьо-жовта. І тут не обійшлося без національного прапора та державної символіки, яка проявлялася чи то в одязі, чи в малюнках на лиці…
Здається, кожний українець і поляк під час Євро 2012 відчував причетність до оцих спортивних змагань – відчуття єдності та спалах патріотизму давався усім, навіть тим, які зазвичай не цікавляться футболом. Бо Євро 2012 вийшло далеко за межі футболу – це було також національне свято, кожний з нас хотів брати в ньому участь. Тому було б добре, щоб такі емоції не зникли з завершенням Євро, щоб на сплеску патріотичних почуттів ми зуміли побудувати щось вартісне. Щоб ставало нас більше, а не менше. Щоб відчуття гордості, що ми українці, було постійним, а не принагідним, особливо у Польщі. На адресу Євро 2012 буде ще, може, багато критики й зауважень, однак найважливіше – що українці повірили в себе: також із Польщі, – а це завдяки збірній України, яка, як кажуть спостерігачі, зробила за роки незалежності більше, аніж політики чи люди культури.